Але місіс Рассекс твердо стояла на своєму і наказала Генрієтті, яка вже вдяглася належним чином після порятунку з горища, допомогти їй перенести й досі непритомне тіло мірошника до його покоїв. Дівчина якось непевно подивилася на Макевоя, у чиїх очах прочитала кинутий їй виклик, і відмовилася слухатися.

— Прошу тебе вибачити мені, мамо, але я й пальцем не поворухну, щоб урятувати його. Сподіваюся, він помре.

Мати на якусь хвилю насупила чоло; але подумавши, всміхнулася і виголосила, що коли Генрієтта має намір «віддати себе під опіку» пана Макевоя, то вона благословляє їх, і вони обоє можуть собі вирушати, і краще це зробити якомога швидше, поки Рассекс не отямився; потім, здивувавши Ебенезера і Макевоя, вона додала, швидко пробурмотівши щось французькою, із чого поет зміг вирізнити тільки іменник dispense de bans[88] та прислівник bientôt[89]. Генрієтта зашарілася, неначе дівиця, і відповіла спочатку зрозумілішою французькою, що хоч у неї і є підстави вірити, що Макевой і справді захопився нею à la point de fiançailles[90], вона не має жодного наміру ставати його дружиною, поки не дізнається краще про його майновий стан.

— А натепер, — повела вона далі англійською, — я збираюся залишитися тут, із тобою, і розділити з тобою всі нещастя, але хай мене візьме дідько, якщо я хоч чимось пришвидшу їхній прихід!

— Гарно сказано! — Мері заплескала в долоні. — І я також не стану цього робити!

— І я також, — долучився Макевой. — І я не стану тікати, як миша, поки не прокинувся кіт. Я збираюся стояти на варті біля його покоїв із цією шаблею, якщо ви дозволите мені, або ж он там край лісу, якщо будете проти, — і та година, коли він у гніві підніме руку на Генрієтту, буде його останньою на цій землі або ж останньою моєю.

— У мене немає сил віднести його самотужки, — місіс Рассекс стала просити Ебенезера. — Прошу вас, допоможіть мені, сер.

Відчуваючи себе почасти відповідальним за стан мірошника, Ебенезер погодився. Від цього короткого обміну французькими фразами у нього почало якось дивно гудіти в голові, так що він ледве чув заперечення інших, аж поки Мері, коли вони залишали млина, не сказала:

— І чого це ти так стала перейматися здоровлям того чортяки, Роксі? Було ж колись таке, що ти радо кинула його напризволяще, аби його там і прибили?

— Саме той раз і був мені наукою, — відказала місіс Рассекс, — бо інакше б я нізащо не викупила його. І якби вони викинули його на корм акулам, я так гадаю, що сама вкоротила б собі віку.

Декілька місцевих мешканців зібралися на дорозі між заїздом і млином, щоб вивідати, чим же скінчилася ця бійка; угледівши поваленого мірошника, вони видали переможний крик, після чого місіс Рассекс відіслала Мері застерегти, що їхня радість дещо передчасна. Решта ж зайшла в дім; Генрієтта з Макевоєм залишились у вітальні, поки місіс Рассекс із поетом несли свій тягар в опочивальню господаря дому. Мірошник не виказував жодних ознак повернення тями, навіть коли його дружина заходилася обмивати і накладати завій на його рану.

— Я перев'яжу йому голову і приведу лікаря, — зітхнула вона. — Якщо він виживе, то виживе, а якщо помре, то помре. У всякому разі я зобов'язана вам за те, що ви задовольнили мою забаганку. — Вона зупинилася, побачивши дещо спантеличений вираз обличчя поета. — Щось не так, сер?

— Та мені просто цікаво, — відповів Ебенезер. — Якщо вам так заманулося бути моєю боржницею, люб'язна леді, то чи не могли б ви, якщо ваша ласка, сплатити свій борг, дозволивши мені задати вам одне нескромне запитання: чи брав вас і вашу доньку коли-небудь у полон пірат на ім'я Томас Паунд?

Тривога, що враз виникла на обличчі жінки, була йому за відповідь. Вона подивилася на Ебенезера новими очима і здивовано мовила, немов звертаючись до самої себе:

— Авжеж, але ж як це мені не спало на думку раніше? Ваш пошарпаний одяг, історія про кораблетрощу!.. Але вже минуло майже шість років, відколи ви взяли нас у полон між Джеймстауном і Сент-Мері… однак як ви все це не забули?

— Ні, мадам, я ніякий не пірат, — розсміявся Ебенезер, — і ніколи ним не був; бо інакше навряд чи був би діваком, як ви думаєте?

Місіс Рассекс узялася рум'янцем.

— Але ж наша ганьба, звісно, не є предметом пересудів у всій Англії, а ви самі нетутешні. Звідкіля вам стала відома ця історія?

— Вона значно відоміша, ніж вам те може здатися, — дражнився поет. — Клянуся вам, я почув її від мого вихователя в диліжансі дорогою до Плімута.

— Ні, сер, я і так встидаюся! Кажіть правду!

Ебенезер запевнив її, що саме так і було.

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги