— Цей мій вихователь — дивна і дуже складна людина, що почувається як у себе вдома однаково на юті в Тома Паунда чи в кабінеті Ісаака Ньютона; досі я не знаю, хто він у глибині душі — лиходій чи філософ. І сюди я прибув, шукаючи саме його та його брата-дикуна з причин таких доленосних для всіх нас, що я навіть не наважуюся вам про них сказати, і ця справа така нагальна… а хай уже там, ви самі побачите і зрозумієте, щойно я вам розкажу. Цьому чоловіку, люба леді, ви одного разу зробили дивовижну послугу, хоч вам про те і невідомо, і, власне, зважаючи на цю послугу, він і врятував ваше життя і вашу честь від піратів. Ви коли-небудь чули про Генрі Берлінґейма?

Місіс Рассекс ще більше зашарілася і, озираючись довкола, аби впевнитися, що ні її чоловік, ні парочка у вітальні їх не підслуховують, підійшла і зачинила двері до опочивальні. Ебенезер вибачився за свою не дуже ґречну поведінку і попросив пробачення на тій підставі, що доручення, яке він має виконати, дуже термінове, додавши, що Генрі Берлінґейм (котрий, як він дав їй зрозуміти, і був насправді її рятівником і quondam[91] коханцем) нікому більше, звісно, не розказував цю історію, і що він висловлювався дуже поштиво, і був дуже високої думки про місіс Рассекс і її доньку, як це і личить благородній людині. Дружина мірошника зніяковіло зиркнула на двері.

— Дозвольте мені вас ще раз запевнити, — сказав Ебенезер, — що вам не треба тривожитися за честь Генрієтти. Макевой нічого про це не знає.

— Я так гадаю, він уже встиг дізнатися, що вона не дівиця, якщо ви про це, — відверто мовила місіс Рассекс. — Але я маю вам сказати, містере… Бенджамін… хоч питання честі — це справа пуста і вона нічого нам не додає, втім, ваш вихователь — дуже незвичайний коханець, про якого мені ще ніколи не доводилося чути ні перед тим, ні потім, і скидається на те, що ви маєте неправильне уявлення про нашу пригоду…

Ебенезер, знітившись, опустив очі й визнав, що він і справді донедавна помилявся у цьому питанні — і то не тільки стосовно двох присутніх тут леді, і лише зовсім нещодавно йому відкрилася цікава правда щодо Берлінґейма.

— О Боже, леді, я маю вам стільки розповісти! Про Берлінґеймові пошуки, у яких ви самі відіграли далеко не останню роль! Про моє надскладне завдання, у якому ви також можете зіграти свою роль! Яким же безсоромним і напрочуд дивовижним драматургом є Життя, яке щодня підлаштовує такі неймовірні збіги обставин, які й Чосеру не снилися, і наважується крутити такі коверзні, що й сам Боккаччо такого б не наплів!

Місіс Рассекс погодилася з такими думками і висловила готовність вислухати всю історію, але спочатку перекинулася декількома словами наодинці з Генрієттою, аби її донька намарне не турбувалася.

— Здається мені, що мій чоловік ще не скоро становитиме небезпеку, і хоч би якими важливими були ваші пошуки, я цілком певна, що вони можуть зачекати до ранку. Приємно буде провести вечір, слухаючи вашу розповідь, сер Бенджамін.

— Ну, що ж тоді, можливо нам було б варто вже покінчити із цими нашими прибраними іменами? — Він сміливо обійняв за стан місіс Рассекс. — Із мене такий же сер Бенджамін Олівер, як із Макевоя уповноважений Його Королівської Величності з вітряків та водяних млинів; ви чули, як Мері називала мене «містером Поетом»?

Він відчув, як дружина мірошника вся напружилася, і прибрав свою руку, вважаючи, що таке вільне поводження їй не дуже сподобалося; аби приховати своє сум'яття, він вдав, що вона була стурбована якраз отим його фахом.

— Ох, невже поет настільки менш привабливий, ніж лицар? А якщо він часом носить пишний титул на кшталт Лауреата Меріленду?

Місіс Рассекс відвела очі вбік.

— Ви заміняєте одну машкару на іншу, — коротко мовила вона.

— Ні, клянуся вам! Я Ебенезер Кук, який колись прикидався, що носить титул Лауреата Меріленду.

Дружина мірошника, почувши це, здавалося, не стільки поставилася з недовірою, як розсердилася.

— Чому ви мені брешете? Я знаю напевно, що Лауреат Меріленду цієї хвилини мешкає в Молдені разом зі своїм батьком і геть ні в чому на вас не схожий.

Ебенезер розсміявся, хоч і був дещо збитий з плигу її поведінкою.

— Для мене не дивина, що якісь лихі люди найняли цілу купу нових самозванців; те, що ними рухає, і досі мене вражає, але я вже звик до їхніх засобів. Та подивіться мені просто в очі, моя дорога Роксанно: я клянуся всім, що мені дороге, що я Ебенезер Кук із Сент-Джайлзу і Молдену.

Місіс Рассекс повернула до нього своє бліде обличчя, недовірливо дивлячись.

— Святий Боже, а що коли ми… — вона повернулася до дверей, поклала руку на клямку і, зомлівши, впала на підлогу, де і зосталася лежати, так само непритомна, як і її чоловік.

15

Переслідуючи різноманітні цілі, поет зустрічає роздичавілого чоловіка-дикуна і розанглізовану дружину-англійку

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги