Баришник дур-зіллям полностью

— О Боже, Роксі!

Місіс Рассекс кивнула.

— Ти правильно здогадалася, моя люба. — Вона важко втягнула повітря, простягнула руки через стіл, взяла обидві руки Генрієтти в свої і, дивлячись некліпним поглядом на доньку, сказала: — Двічі у своєму житті я кохала чоловіка. Першим був Бенджі Довгелоу, гарненький хлопчина, син фермера, що мешкав неподалік від дядька Жака; то йому я віддала своє дівоцтво в свої шістнадцять і невдовзі понесла від нього; це він утік, ставши моряком, коли я не пішла проти волі мого опікуна, і відтоді я не чула про нього ні слова; і саме він, я так гадаю, і досі тримає ключі від мого серця, хоч, може, уже давно розтовстів і одружився або ж давно помер! — Вона коротко засміялася, і смуток знову огорнув її. — Чи ж треба вам доводити, що час не лікує безум? Знову і знову, коли Ендрю кинув мене, і щоразу, як Гаррі з мене знущався, я молилася моєму Бенджі, як Богу, і до сьогодні моє бідолашне серце стискається, коли я зустрічаю незнайомця, якого звати… — Вона всміхнулася Ебенезеру. — Особливо коли його звати сер Бенджамін!

— О Боже, пробачте мені! — попрохав Ебенезер. Місіс Рассекс відмахнулася, показавши, що тут немає за що вибачатися, і знову звернула свою увагу до Генрієтти.

— Він був моїм першим коханням. Ендрю був моїм другим і значно глибшим коханням, і тільки-но я згадую про нього, то ледь не божеволію… — Вона зупинилася, щоб трохи заспокоїтися. — Дозвольте мені так сказати, мої любі: друге кохання було за своєю суттю подібне до першого, окрім двох важливих відмінностей. Перша, як ви вже знаєте, полягає в тому, що мій коханець покинув мене… — Вона міцніше стисла руки доньки. — А друга в тому, що цього разу дитина вижила.

Поет питає себе, чи є хід історії людства рухом уперед, чи, може, це драма, чи рух назад, чи, може, він циклічний, чи хвилеподібний, чи вихороподібний, чи, може, йде він по спіралі, що завертає праворуч чи ліворуч, чи, може, він прямий і безперервний, чи ще якийсь інший. Висуваються певні доводи, але вони досить сумнівні й вичерпної відповіді не дають

Те, що ці останні слова місіс Рассекс мали означати, дало привід для нових сердечних і радісних обіймів. Місіс Рассекс попросила вибачення в Ебенезера та Анни за те, що перенесла на них свою образу, а вони і собі попросили вибачення в неї за те, що їхній батько так нешляхетно повівся понад двадцять років тому. Генрієтта стала благати матір пробачити її за всі ті рази, коли вона в минулому нападала на неї за те, що та вийшла заміж за Рассекса, а Роксанна стала навзаєм просити пробачення за те, що зачала її не в шлюбі, а заразом і за те, що завдала їй подвійної кривди, змусивши терпіти знущання сера Гаррі та вірити в те, що вона його донька. До цих перепросин залучили навіть Мері, бо ця добре приховувана таємниця подеколи була причиною певних непорозумінь з обох сторін упродовж її тривалої дружби з дружиною мірошника. Оскільки в домі не виявилося вина, то коли всі вже висповідалися і вдосталь наобіймалися, вони заварили новий чайник, щоб відсвяткувати цю подію, і нові родичі, то соромлячись, то навпаки, не стримуючи своїх почуттів, гомоніли між собою аж допізна. Попри свою привселюдно оголошену ненависть до Ендрю Кука, Роксанну надзвичайно цікавило його життя в Англії і його теперішнє вкрай сумнівне становище; поза тим, тієї ночі Анна і Генрієтта, які спали разом, схоже, звірили одна одній свої таємниці, бо ж Ебенезер був здивований, коли наступного ранку помітив, що вони вільно говорять про Генрі Берлінґейма. За сніданком усі троє молодих людей, бувши у веселому настрої, майже без угаву жартували: Ебенезер обмінювався гудібрастичними віршами з Генрієттою, яка, як він з'ясував, мала справжній хист до сатири, а Анна заявила, що зовсім не переймається за майбутнє — що стосується її, то Роксанна була також і її матусею, і навіть якщо їй так ніколи більше і не доведеться побачити ані Молдену, ані свого батька, то це її цілком влаштує. Роксанні й Мері, здавалося, також було весело, хоч вони час од часу й утирали сльози краєчком фартуха.