Баришник дур-зіллям полностью

— Далебі! — вигукнув він нарешті, витираючи очі хустинкою. — І справді досягнення, що й казати, прославити та збагатити того, хто править Мерілендом! Мені прикро казати, Пане Поет, але цей добродій уже утримує свого лауреата, який має оспівувати його! І прославити його більше, ніж це робить його сан, — хтозна, чи це й можливо, а що стосується його збагачення, то насмілюся висловити припущення, що я вже з лишком вніс свою частку! Їй-богу! Їй же богу!

— Як це так? — запитав Ебенезер, геть спантеличений.

— Добродію, та невже ж ви вчора народилися? Хіба вам геть нічого не відомо про справжній стан речей у світі?

— Поза всякими сумнівами, це ж ваша провінція! — вигукнув Ебенезер.

— Поза всякими сумнівами це була моя провінція, — виправив Чарлз, криво посміхаючись, — і барони Балтимори були здебільшого її Справжніми й Абсолютними Правителями відтоді, як король підписав хартію, і залишалася ними ще три роки тому. Я досі отримую мій податок на землю та жалюгідні суми портових зборів, але щодо решти, то ця провінція належить зараз королю Вільяму, сер, і королеві Мері, а не мені. Чому б вам не звернутися зі своєю пропозицією до королівського дому?

— Бігме! Я геть нічого про це не знав! — вигукнув Ебенезер. — Чи ж можу я запитати, що примусило Вашу Світлість усунутись від управління колонією? Чи не було це наслідком бажання на схилі років провести решту життя в спокої? Або, либонь, причиною була ваша цілковита відданість Короні? Присягаю, що то за широта натури!

— Стривайте, стривайте, — вигукнув Чарлз, починаючи знов здригатися від сміху, — бо інакше мої служки і дух з мене виб'ють! Хех! Кха! — Він глибоко вдихнув і кілька разів ляснув себе долонею в груди. Коли йому знову вдалося оволодіти собою, він сказав:

— Я бачу, ви перебуваєте в блаженному невіданні щодо історії Меріленду і збираєтеся стрибати у воду, не знаючи броду та того, хто за ким стоїть і чиї інтереси захищає. Ви прийшли зробити мені послугу, принаймні так ви заявили, і — Небеса свідки! — збагатити та прославити мене: що ж, гаразд, але дозвольте тепер і мені відплатити вам тим самим і зробити вам послугу, і, можливо, колись це збереже вам ще одну таку марно витрачену годину: якщо ви не проти, містере Кук, я стисло оповім вам історію цього Меріленду, провінції, яку подібно гостинцю дикуна спочатку подарували, а потім поцупили назад. Ви готові її вислухати?

— Із задоволенням, це честь для мене, — відповів Ебенезер, який, утім, уже надто занепав духом, щоб дістати насолоду від цього уроку історії.

Короткий опис пфальцграфства Меріленд, його походження та боротьби за виживання, що їх надав Ебенезеру гоститель

— Правду кажуть, — почав Чарлз, — що ніяк не сидиться на місці тій голові, що носить корону, позаяк Заздрість і Зажерливість ніколи не задовольнити. Меріленд належить мені і по закону, і по праву, проте історія провінції — це оповідь про боротьбу, яку вела моя родина, щоб її зберегти, і про змови, які учиняли незчисленні плутяги, щоб відібрати її в нас, — головними поміж них були Чорний Білл Клейборн і сам антихрист на ім'я Джон Куд, який ще й досі мені надокучає.

Мого діда, Джорджа Калверта, як вам, либонь, відомо, представили при дворі Якова Першого як особистого секретаря сера Роберта Сесіла, а після смерті цього можновладця він був призначений секретарем Таємної ради та двічі спеціальним представником в Ірландії. Йому дали лицарський чин у 1617-му, і коли сера Томаса Лейка звільнили з посади державного секретаря (через довгий язичок його дружини), мого діда призначили на його місце всупереч тому, що герцог Бекінгемський, фаворит Якова, зажадав цю посаду для свого друга Карлтона. Маю підстави вважати, що Бекінгем сприйняв це як образу, що призвело до того, що він став першим впливовим ворогом нашого дому.