Краще вже швидко згинути в кулі, ніж без кінця нидіти в бляшанці. Тому я потер своє гарненьке підборіддя й заходився чекати неминучого.
Шолто буркнув і поглянув на жінку. Вона постукала пальцем по годиннику.
— Час вийшов, — мовила вона. — Ну ж бо?
Аж тут, наче в погано написаному романі, відбулося неймовірне. Я вже ладен був відповісти їм останнім холодним, але дотепним кпином, як раптом відчув усередині знайомий біль. Ніби незліченні розжарені клешні щипали мене, впиваючись у мою сутність...
Мене викликали!
Я вперше відчув, що вдячний цьому хлопчиськові. Оце справді вчасно! Дивовижний збіг обставин! Тепер я можу щезнути в них з-під носа, дематеріалізований викликом, поки вони роззявлятимуть роти, наче злякані риби. Якщо поспішити, я ще встигну помахати їм ручкою, перш ніж зникнути.
Я скрушно хитнув головою.
— Який жаль, — усміхнувся я. — Я охоче допоміг би вам. Справді. Але мені пора. Можливо, невдовзі ми ще пограємось у камеру тортур. Тільки дещо трішки виправимо. Я буду зовні, а ви — всередині кулі. Отож тобі, Шолто, краще заздалегідь сісти на дієту. А тим часом ви обоє — ой! — можете прочистити собі мозок... О-о-о!
Так, я визнаю, що це був не найдотепніший із моїх кпинів, та мені заважав біль виклику. Мене сіпало навіть гірше, ніж зазвичай — болісніше, але менш енергійно...
До того ж, і тривало це довше.
Припинивши кепкування, я скорчився на верхівці стовпа. Подумки я благав, щоб хлопчина якнайшвидше забрав мене звідси. Що там у нього сталося? Хіба він не розуміє, як мені погано? Я навіть не міг до ладу скорчитися — силові лінії сфери були надто близько.
Через дві надзвичайно неприємні хвилини зашморг виклику послабшав, а далі зовсім зник, залишивши мене в жалюгідній позі — клубком, з головою, затиснутою між колінами, і руками, зчепленими на потилиці. Я ледве підняв голову — моє тіло судомило від болю, — і обережно відгорнув волосся з очей.
Я досі перебував усередині кулі. Обидва чарівники так само були на місці, вони дивились на мене крізь стіни моєї в’язниці й посміхались.
Еге ж, тут не до жартів. Я похмуро випростався — мене досі мучили залишки болю, — й непокірно поглянув на них. Шолто захихотів.
— На це справді варто було подивитись, люба Джесіко, — мовив він. — Гляньте, який у нього вишуканий вираз обличчя.
Жінка кивнула.
— Нічого, вона щось придумає, — відказав я й тут-таки прикусив язика, ніби шкодуючи за своїми словами.
— Він бреше, — хитнув головою Шолто Пінн. — Авжеж, бреше. Джесіко, я втомився. До того ж, у мене зараз ранковий масаж у візантійській лазні. Як на мене, цій істоті потрібен додатковий стимул. Може, трохи підбадьоримо її?
— Пречудова ідея, любий Шолто.
Жінка п’ять разів клацнула пальцями. Щось загуло, затремтіло. Пора негайно перетворюватись! Я кинув на це останні рештки своєї енергії і, тільки-но меретхливі лінії сфери наблизилися до мене, перелився в нову подобу. Худорлявий кіт, вигнувши спину, відскочив від стін кулі, що стрімко стискалася.
За кілька секунд сфера зменшилася на третину. Мої котячі вуха виразно чули гудіння її огидної енергії, та між мною і стінами ще залишалася чимала відстань. Жінка знову клацнула пальцями, й куля сповільнила своє зменшення.
— Дивовижно... — звернулася білявка до Шолто. — В останню мить він обернувся пустельним котом.
Жінка знову звернулася до мене:
— Куля стискатиметься й далі, демоне. Часом — швидше, часом — повільніше, аж поки зменшиться до крапки. За тобою постійно спостерігатимуть. Тож, якщо захочеш поговорити, тільки скажи нам. Інакше — прощавай.
Кіт у відповідь засичав і плюнув. Це був єдиний доступний мені спосіб висловити свою думку.
Плити повернулися і опустилися на свої місця. Шолто з жінкою ступили до арки, й портал поглинув їх. Шов у повітрі розвіявся; стіна зробилася такою, як раніше. Орлодзьобий і бикоголовий знову заходилися марширувати кімнатою. Смертоносні білі лінії сфери гули, світились і потроху наближались.
Кіт скрутився клубком на верхівці стовпа і якнайщільніше підігнув хвіст до тулуба.
Впродовж наступних кількох годин моє становище помітно погіршало. Кота спочатку вистачило надовго, але все ж таки куля поволі стиснулася так, що мені довелося притиснути вуха до голови, а кінчик хвоста вже починав підсмалюватись.
