— Ви казали, що ваш батько хотів би, щоб справу розкрили.
Знову пауза, а тоді Грегорі промовив:
— Хотів би. Але не ціною маминого спокою і не ціною того, що в нас із жінкою заберуть дітей.
Страйкові на думку спало чимало зауважень — і досить жорстоких. Він не вперше стикався з думкою, ніби мертві бажають того, що наразі зручно для живих.
— Коли я побачив, що на тій плівці, передати її поліції було моїм обов’язком. І ще раз повторюю: я перед ким завгодно заприсягнуся, що ви нічого не намагалися приховати й добровільно передали її мені.
Додати не було чого. Грегорі, якого ці слова явно не заспокоїли, поклав слухавку, і Страйк передзвонив Робін.
Вона досі була в «Теско» — купила собі пакетик горіхів з родзинками, жуйку й шампунь, а через касу від неї об’єкт її стеження розплачувався за тальк, дитяче харчування і соски, а також продукти.
— Алло,— сказала Робін у телефон, відвернувшись до вікна, бо білявка саме пройшла повз неї.
— Алло,— відповів Страйк.— Це був Грегорі Талбот.
— І що він... А, так,— раптом зацікавилася Робін, виходячи з крамниці слідом за білявкою,— а що там було в коробці з плівкою? Забула спитати. Ти зміг запустити проектор?
— Зміг,— відповів Страйк.— Про плівку розкажу тобі, як зустрінемося. Залиш Гнійного Риччі мені, добре? Я підключив Шпеника. Тобі не слід його шукати чи розпитувати про нього.
— Але я можу...
— Ти мене чула?!
— Та чула, заспокойся! — здивувалася Робін.— Тому Риччі вже років дев’яносто...
— В нього є сини,— сказав Страйк.— І цих синів боїться Шпеник.
— О,— тільки й мовила Робін, чудово зрозумівши, що це означає.
— Отож. Ну що, домовилися?
— Домовилися,— запевнила Робін.
Коли Страйк поклав слухавку, вона слідом за Елінор пройшла під дощем до її будинку. Двері знову зачинилися, сховавши білявку з очей, а Робін сіла в свій «лендровер» і пообідала пакетиком сухофруктів і горіхів, поглядаючи на будинок.
У «Теско» їй спало на думку, що Елінор може бути нянькою, зважаючи на її покупки, але звечоріло, а до будинку так і не підійшли батьки, і на вулицю не долинало дитячого плачу.
Коли білявка зі Сток-Ньюїгтону потрапила в поле уваги агенції, над справою Мутного стало працювати по двоє-троє детективів одночасно. Агенція стежила за будинком Елінор Дін і слідкувала за переміщеннями Шефа Мутного й самого Мутного, який займався собі власними справами, розкошував на зарплатню, яку всі вважали невідповідною кваліфікації, і далі мовчав про природу своєї влади над начальником. Тим часом Вторак платив за стеження за своєю дівчиною уже радше з відчаю, ніж з надією на результат, а від Листоноші не стало звісток узагалі. Єдина підозрювана, екскурсовод-сова з Національної портретної галереї, зникла з робочого місця.
— Сподіваюся, то просто грип і вона не вкоротила собі віку,— сказала Робін Барклею, зустрівши його в п’ятницю вдень в офісі. Страйк застряг у Корнволлі, а вона щойно провела до дверей клієнта, для якого стежили за Балеруном. Клієнт знехотя оплатив чималий рахунок і дізнався тільки, що танцівник з Вест-Енду, в якого закохалася його необачна донька,— порядний, моногамний і, наскільки можна судити, гетеросексуальний парубок.
Барклей, який заніс Пат свої чеки за тиждень, а тоді збирався заступати на нічну вахту зі стеження за Мутним, здивувався.
— З якого б дива вона собі вкоротила віку?
— Не знаю,— відповіла Робін.— Гі останнє послання було якесь перелякане. Може, вона вирішила, що я прийшла до неї сваритися і принесла поштівки, що вона їх надіслала.
— Треба б тобі більше спати,— порадив Барклей.
Робін пішла до чайника.
— А от мені поспати не вдасться,— провадив Барклей,— за півгодини я прийму вахту в Енді. Знову сидимо під «Пимліко», дивимося, як Вторакова пташка жодному хлопу й не моргне.
Пат рахувала для нього десятки. Її ставлення до Барклея було радше терпиме, ніж тепле. Улюбленцем Пат в агенції (окрім Робін) лишався Моррис, якого Робін з Нового року бачила тричі: двічі вони заступали на стеження одне після одного й одного разу Моррис привіз до офісу тижневий звіт. Він не наважувався дивитися Робін в очі й говорив тільки про роботу; вона сподівалася, що так воно буде й надалі.
— Хто в нас наступний у клієнтській черзі, Пат? — спитала вона, заварюючи собі каву.
— В нас ще на одну справу людей нема,— констатував Барклей, ховаючи готівку в кишеню.— Ми ж без Страйка.
— Він повернеться вже в неділю, тільки б поїзди ходили,— заперечила Робін, ставлячи біля Пат її каву. В понеділок у них була призначена зустріч із Синтією Фіппс у палаці Гемптон-Корт.
