У прочинені двері він побачив, як до приймальні увійшла Робін, а слідом за нею — Сол Моррис із букетом. Страйк причинив двері до кабінету, а тоді його утомлений мозок згадав, яка сьогодні дата й до чого тут квіти.
— Чекай. Ти вільний у Валентинів день? — спитав він у Ніка.
— Цього року — так,— відповів Нік.
Виникла коротка пауза. Страйк завжди вважав Ніка й Ільзу — гастроентеролога й адвокатку — найщасливішою парою з усіх своїх знайомих. Їхній будинок на Октавія-стріт часто дарував йому прихисток.
— Я все розповім за пивом,— сказав Нік.— Дуже треба випити. Я зайду по тебе.
Вони домовилися про час і місце, і Страйк поклав слухавку. Знову глянув на годинник: від години, запланованої на розмову з Робін про Бамборо, лишилося п’ятнадцять хвилин. Відчинивши двері, він гукнув:
— Готова? Часу обмаль.
— Вибач,— сказала Робін і поквапилася до кабінету.— Ти отримав мою есемеску? Про гаманець?
— Так,— відповів Страйк, зачинив двері (Моррис лишився у приймальні) і показав їй сторінку з «Мага», яка лежала на столі перед місцем Робін.— Це сторінка з книжки, яку я бачив у оселі Аторнів.
Він подзвонив Робін і розповів про Аторнів, щойно вийшов від крамаря, і вона з ентузіазмом привітала Страйка. Його нинішня буркотливість її засмутила. Мабуть, то він через її запізнення — але невже Робін не має права на людську слабкість, надто після того, як вона працювала за себе й за Страйка, організовувала підрядників, щосили старалася зняти з нього частину тягаря — адже помирає його тітка? Однак з-за дверей було чути, як до приймальні заходять Барклей і Гатчинс, і Робін згадала, що не так давно було тимчасовою секретаркою, а Страйк на початку їхніх професійних стосунків виклав безкомпромісні вимоги до партнера. У приймальні нині перебувало троє чоловіків, які, понад сумнів, вважали себе більш придатними до її посади, ніж сама Робін. Тож Робін просто сіла, взяла аркуш і прочитала затертий кров’ю абзац.
— У тексті йдеться про кров.
— Я знаю.
— Наскільки кров свіжа? Ще піддатна аналізу?
— Найдавніший зразок крові, який вдалося успішно дослідити, мав двадцять з гаком років,— відповів Страйк.— Якщо це кров і якщо вона походить з часів, коли Ґіерм Аторн був ще живий, то вона щонайменше на десять років старша. З іншого боку, вона була всередині книжки, без доступу вологи та світла, тож це може бути плюс. Хай там що, я планую подзвонити Рою Фіппсу та спитати в нього групу крові Марго, а тоді віддам кров на аналіз. Може, допоможе той тип, з яким зустрічається твоя подруга Ванесса, отой судмед, як його?
— Олівер,— підказала Робін,— і вони заручені.
— Так-так, отой. Інша цікава штука випливла з моєї розмови з Самайном...
Страйк розповів про дядька Тюдора, який був певен, що Марго Бамборо вбив «Ніко з хлопцями».
— Ніко... і ти думаєш, що то...
— Нікколо Риччі на прізвисько «Гнійний»? Шанси чималі,— відповів Страйк.— Він жив неподалік і явно мав певну славу серед місцевих, хоча ніхто в клініці й не розумів, що за персонаж прийшов до них на Різдво. Я лишив повідомлення для соцпрацівниці Аторнів, бо не знаю, наскільки можна довіряти спогадам Дебори й Самайна. Шпеник збирає для мене інформацію про Риччі, але щось давно мовчить. Мабуть, треба йому нагадати.
Він простягнув руку, і Робін повернула закривавлену сторінку.
— Менше з тим, остання новина — я знайшов К. Б. Оукдена,— закінчив Страйк.
— Що? Як?
— Учора ввечері,— відповів Страйк,— я думав про прізвища. Як Айрін їх плутає — то з Датвейта робить Дакворт, то з Аторна — Аплторп. Ще я подумав, що коли люди змінюють прізвище, то часто недалеко відходять від справжнього.
Він розвернув до неї монітор свого комп’ютера, і Робін побачила фото чоловіка середніх літ. Він мав трохи ластовиння, дещо занадто близько посаджені очі й уже почав лисіти, хоча ще мав достатньо волосся над вузьким лобом. У ньому ще можна було впізнати хлопчика, який кривив обличчя на камеру на пікніку в Марго Бамборо.
Під фото була стаття:
