Ляснувши дверцятами, Страйк покульгав до дверей, низько схиливши голову й закинувши сумку на плече. Виснажена Робін так і не зрозуміла, цікавить його чи ні та річ, яку пропонувала Шарлотта Кемпбелл.
Коли Страйк і Робін повідомили, що її чоловік — двоєженець, біла як крейда жінка (тепер вони називали її Друга Місіс Кудрик) кілька хвилин просто сиділа мовчки. Її маленький, але чарівний будиночок у центральному Віндзорі того четвергового ранку був тихий — син і донька були в школі; перед приходом гостей жінка прибирала — пахло поліролем, на килимовому покритті виднілися сліди від пилососа. На витертому до блиску журнальному столику лежало десять світлин, на яких Кудрик без своєї накладки виходив з піцерії у Торкі в товаристві двох підлітків, страшенно схожих на його віндзорських малих дітей, і обіймав усміхнену жінку, яка могла би бути старшою сестрою клієнтки.
Робін чудово пам’ятала, як почувалася, коли з подружнього ліжка випала діамантова сережка Сари Шедлок, і могла лише здогадуватися про силу болю, приниження й сорому, які ховалися за стоїчним виразом обличчя клієнтки. Страйк промовляв стандартні слова співчуття, але Робін ладна була поставити всі гроші, які мала, на те, що місіс Кудрик не чує його,— і зрозуміла, що не помилилася, коли жінка нагло підвелася. Місіс Кудрик так трусило, що Страйк і собі схопився на ноги, не договоривши — раптом треба буде її підхопити. Однак місіс Кудрик просто рвучко вийшла з кімнати. Дуже скоро детективи почули, як відчинилися вхідні двері, а тоді крізь тюль побачили, як клієнтка іде до червоної «ауді Q3», припаркованої під будинком, з ключкою для гольфу в руках.
— Ой чорт,— сказала Робін.
Поки вони добігли до неї, Друга Місіс Кудрик вибила лобове скло й залишила кілька глибоких вм’ятин на даху машини. За вікнами будинків пороззявляли роти сусіди, а в будинку навпроти за шибкою казилося двоє померанських шпіців. Коли Страйк вихопив у місіс Кудрик ключку, жінка почала лаятися на нього та спробувала відібрати свою зброю, але раптом розридалася.
Робін обійняла клієнтку за плечі й повела до будинку, а Страйк із ключкою рушив за ними. На кухні Робін сказала Страйкові заварити міцну каву та знайти бренді, а місіс Кудрик за її порадою подзвонила братові й попросила його негайно приїхати. Коли вона закінчила розмову й почала шукати в телефоні номер Кудрика, Робін вихопила мобільний з її наманікюреної руки.
— Віддайте! — з дикими очима зажадала місіс Кудрик.— Цей виродок... покидьок... хочу з ним поговорити... віддайте!
— Кепська ідея,— сказав Страйк, ставлячи перед нею каву та бренді.— Він уже показав, що чудово вміє ховати від вас гроші й активи. Вам потрібен крутий юрист.
Детективи сиділи з клієнткою, поки не приїхав її брат, керівник кадрової агенції. Вбраний у костюм чоловік сердився, що його висмикнули з роботи, і так довго не міг ухопити суті справи, що Страйк і собі роздратувався, а Робін втрутилася, щоб зупинити сварку.
— Та бляха-муха,— бурмотів Страйк, коли їхали назад до Лондона.— «Він уже мав дружину, коли одружувався з вашою сестрою». Що тут незрозумілого?
— Все,— напруженим голосом відповіла Робін.— Люди не чекають, що можуть опинитися в такій ситуації.
— Як гадаєш, вони почули, коли я просив не казати пресі про нашу участь?
— Не почули,— відповіла Робін.
Вона не помилилася. За два тижні по поїздці до Віндзора детективи прокинулися і виявили, що кілька таблоїдів вийшло з викриттям троєженця Кудрика на передовицях. На наступних шпальтах надрукували фото Страйка; згадали про нього й у заголовках. Він тепер вважався інформприводом сам по собі, і журналісти не змогли опиратися спокусі помістити ще й знаменитого детектива поруч з грошовитим лисим опецьком, який примудрявся давати раду двом дружинам і коханці.
Страйк давав свідчення лише в найгучніших справах і носив до суду густу бороду, яка, на щастя, відростала дуже швидко. У пресі, як правило, публікували його дуже старе фото, ще у військовому однострої. І все одно боротьба за те, щоб лишатися непомітним (чого вимагала його професія), точилася невпинно, а ще він чудово обійшовся би без журналістів, які приходили під офіс і вимагали коментарів. Увага преси відновилася, коли обидві місіс Кудрик подали на колишнього чоловіка позови. Обидві виявили неочікуваний потяг до громадської уваги: вони не тільки дали жіночому журналу спільне інтерв’ю, а й з’явилися на кількох каналах, теж разом, і розповіли про давню брехню, про приголомшливе відкриття і нову дружбу, а ще — про намір змусити Кудрика пожалкувати про день, коли він зустрів одну і другу; також дружини ненав’язливо попередили вагітну коханку в Глазго (та, на диво, стала на бік Кудрика): нехай і не сподівається, що в чоловіка лишиться бодай ламаний шеляг, коли вони з ним закінчать.
