— Ну і я просив свого друга,— провадив він,— просив, щоб він мені розповідав усе, що зможе дізнатися. Що Крід каже, на що натякає, все таке. Гроші йому за те давав. Він міг вилетіти з роботи, якби про це дізналися. Й от мій друг заволодів цим папірцем і виніс його для мене. А я навіть не міг нікому сказати, що його маю, бо тоді проблеми були б у нас обох, але я подзвонив чоловікові Марго Бамборо... як там його...
— Рой Фіппс.
— Фіппсові, так. І сказав йому: «Я маю записи від Кріда, які тобі треба побачити. Вони доводять, що Крід убив твою дружину».
Презирливий усміх знову відкрив коричневі, мов іриски, зуби Такера.
— Але він нічого не хотів знати,— провадив Такер.— Фіппс мене мав за психа. За рік по тому, як я йому дзвонив, у газеті написали, що доктор Фіппс одружився з нянькою своєї дитини. Крід йому, виходить, прислужився.
— Діду! — обурилася Лорен.
— Гаразд, гаразд,— пробурмотів Такер.— Ніколи мені отой лікар не подобався. Він би міг дуже нам помогти, якби тільки захотів. Спеціаліст-консультант — до такого міністр внутрішніх справ дослухався б. Ми могли б тиснути далі за його допомогою, але йому те було нецікаво, а коли я дізнався, що він з нянькою збігся, то одразу подумав — ось і пояснення.
— Можна я...— почала Робін, показуючи на папірець, який Такер так і тримав на столі біля себе, але Такер її проігнорував.
— Тож багато років ми з Джеррі боролися самі,— сказав він.— Джеррі Вулфсон, брат Кари. Знаєте, хто то? — кинув він до Робін.
— Так, працівниця нічного клубу...
— Працівниця клубу, повія у вільний час, ще й наркотики вживала. Джеррі не мав щодо неї ілюзій, він не наївний був, та все одно сестра. Вона його виростила, коли мати їх покинула. Джеррі не мав родичів, крім Кари. У 1973 році, за три місяці після Лу, Кара теж зникла. Вона пішла з клубу в Сохо пізно вночі — інша дівчина теж тоді виходила.
— Власне, воно було тут недалеко,— вказав Такер на двері.— Дві дівчини пішли вулицею кожна своїм шляхом. І от подруга обертається і бачить, що Кара нахилилася до вікна фургона на тому кінці вулиці й говорить з водієм. Дівчина вирішила, що Кара знає водія, і пішла собі. А Кару більше не бачили.
Джеррі розмовляв з подругами Кари з клубу, але ніхто нічого не знав. Ходили чутки... коли Кара вже зникла... що вона була стукачкою у поліції. Клубом володіли якісь бандити. Зручно, правда — сказати, що вона була стукачкою? Зразу інші дівчата триматимуть язика за зубами про те, що бачили й чули в клубі. Але Джеррі не повірив, що Кара щось винюхувала для копів. Він одразу зрозумів, що то Ессекський Різник — його видав фургон. Тож ми об’єдналися.
Він, як і я, домагався дозволу зустрітися з Крідом, але нас не пустили. Врешті-решт Джеррі здався. Допився до смерті. Коли така доля спіткає дорогу тобі людину, тебе це теж торкається. З-під цього неможливо вибратися... і деякі люди під цим тягарем ламаються. У мене розпався шлюб, інші дві доньки багато років не хотіли зі мною розмовляти. Хотіли, щоб я облишив Лу, мовчав про Кріда, вдав, ніби...
— Діду, це неправда,— строго сказала Лорен.
— Так, так,— забурмотів Такер.— Гаразд, це правда, мама Лорен останнім часом виправилася. Я казав Ліз: «Тільки подумай про той час, який я мав би провести з Лу, як проводив з тобою і з Лайзою. Тільки уяви. Сімейні обіди, канікули. Робив би з нею уроки, нагадував би прибрати в кімнаті, сварився б з нею...» Боже, з неї могла б вирости така більшовичка! А ще вона довчилася б до кінця, бо Лу була розумна, хай навіть і вічно мала в школі проблеми, прогульниця. Я сказав Ліз: «Я б повів її до вівтаря, правда? Приходив би до неї в пологовий будинок. Тільки уяви, скільки часу я міг би приділяти їй, якби вона лишилася жива...»
Такер затнувся. Лорен поклала пухку долоню на дідову руку з набряклими фіолетовими суглобами.
— ...тільки полічіть, скільки це часу,— хрипко провадив Такер, а в очах у нього стояли сльози,— й от саме стільки я їй завинив, щоб дізнатися, що з нею сталося. От саме це я і роблю. Я віддаю їй належне.
Робін відчула, що в неї самої свербить в очах.
— Я вам так співчуваю,— тихо сказала вона.
— Ну, власне,— відповів Такер, грубо витираючи очі й ніс рукавом куртки. Тепер він узяв аркуш зверху свого стосу й тицьнув Робін.— Тримайте. Самі побачите, з чим ми маємо справу.
Робін узяла аркуш, на якому акуратним, розбірливим почерком було виведено два абзаци, і почала читати.
