— Зник лорд Лукан,— відповів Лейборн.— Щоб газети писали про якусь лікарку, коли нянечку при дітях аристократа забили до смерті, а сам він кинувся навтіки ? Навіть її плейбоївські фото вже використали... ти ж у курсі, що вона колись там працювала?
— Так,— відповів Страйк.
— Збирала гроші на освіту,— сказав Лейборн,— але мій старий сказав, що родина не зраділа, коли про це згадали. Дуже обурювалася, хоча ці фото однозначно привернули увагу до справи. Так уже наш світ улаштований,— додав він,— еге ж?
— Що з нею сталося, на думку твого батька? — спитав Страйк.
— Правду кажучи,— зітхнув Лейборн,— він погоджувався з Тал-ботом і вважав, що її викрав Крід. Не було жодних ознак, що вона планувала зникнути. Паспорт лишився в будинку, ні тобі спакованих валіз, ні зниклого одягу, стабільна робота, гроші, мала дитина.
— Важко схопити здорову двадцятидев’ятирічну жінку посеред людної вулиці так, щоб ніхто не помітив,— сказав Страйк.
— І то правда,— погодився Лейборн.— Крід своїх жертв підстерігав п’яними. Але треба сказати, що було темно, дощило. Він раніше вже робив і таке. А ще Крід умів присипляти підозри, подобатися жінкам. Деякі жертви зайшли до його квартири з власної згоди.
— В тих місцях бачили машину, схожу на фургон Кріда, так?
— Так,— відповів Лейборн,— і зі слів батька виходило, що цей момент так і не розслідували. Талбот, бачте, боявся дізнатися, що хтось просто поспішав додому на вечерю. Там не зробили навіть стандартних процедур. Скажімо, я чув, що якраз тоді нагодився давній бойфренд Бамборо. Не кажу, що то він її убив, але батько розповідав, що Талбот половину допиту намагався дізнатися, де той бойфренд був у ніч, коли напали на Гелен Вордроп.
— А це хто?
— Повія. Крід невдало намагався викрасти її у сімдесят третьому. Він, знаєш, теж давав хиби. Пеґі Гіскетт вирвалася від нього й описала його поліції ще в сімдесят першому, але користі від того вийшло небагато. За її словами, нападник був чорнявий і міцної статури — але він просто носив перуку й підбите жіноче пальто. Врешті-решт його схопили завдяки Мелоді Бавер. То була співачка в нічному клубі, двійниця Даяни Росс. Крід заговорив з нею на автобусній зупинці, запропонував підвезти, а коли вона відмовилася — спробував затягнути до фургона. Вона вирвалася, докладно описала його поліції і ще розповіла, що він казав, ніби живе біля Райського парку. Під кінець він став недбалим. Кріда згубило власне нахабство.
— Ти, Джордже, багато знаєш про цю справу.
— Ну, батько один з перших спустився до Крідового підвалу, коли його арештували. Він відмовлявся говорити про те, що там бачив, а бував же й на місцях бандитських перестрілок, і де хочеш... В убивстві Бамборо Крід не зізнався, але це не означає, що він її не вбивав. Той чорт морочитиме людям голову аж до смерті. Кінчений виродок. З родинами відомих жертв він грався роками. Любить натякати, що вбив ще більше жінок, але подробиці тримає при собі. На початку вісімдесятих з ним спілкувався один журналіст, але відтоді до Кріда нікого не пускають. Міністерство юстиції заборонило, бо Крід використовує пресу, щоб мучити родини вбитих. Це остання влада, яка в нього лишилася.
Лейборн допив пиво та глянув на годинник.
— З досьє я тобі спробую допомогти. Мій старий цього хотів. Йому не давала спокою доля тієї справи.
Коли Страйк повернувся до своєї квартири на горищі, вітер посилився. Залиті дощем шибки торохкотіли в нещільних рамах, поки він перебирав чеки в гаманці, шукаючи ті, які треба передати бухгалтеру.
О дев’ятій він повечеряв тим, що приготував на одноконфорковій плитці, а тоді ліг і взяв біографію Денніса Кріда — букіністичну книжку «Демон з Райського парку», яку купив місяць тому, поклав на тумбочку і так і не розгортав. Розстебнувши ґудзик на штанях, щоб зручніше було величезній порції спагеті, яку він щойно спожив, Страйк з насолодою відригнув, підкурив цигарку, відкинувся на подушки й розгорнув книжку на початку, де хронологічно викладалися голі факти довгої кар’єри Кріда — ґвалтівника й убивці.
