Ідучи до будинку неюної жінки, в якій ШМ знаходив таку принадність, Страйк урешті-решт мусив визнати, що співчував би будь-якому чоловіку, який так відчайдушно шукає, понад сумнів, певної сексуальної розради. Нещодавно до Страйка дійшло, що після розставання з Шарлоттою саме стосунки з жінками — попри свою випадковість і тимчасовість — стали його єдиною незахмареною віддушиною від роботи. Його сексуальне життя стало на паузу, коли в Джоан діагностували рак: довгі мандрівки до Корнволлу з’їли весь час, який можна було би присвятити побаченням.
Власне, нагод Страйк мав удосталь. Відколи агенція стала успішною, певна частка багатих і нещасливих жінок — які здебільшого і приносили агенції прибуток — мала схильність вбачати в Страйкові розраду від власного емоційного болю чи порожнечі. Чергову клієнтку такого штибу агенція взяла буквально вчора, у Страсну п’ятницю. Оскільки жінка прийшла на зміну місіс Сміт, яка вже почала процес розлучення з чоловіком на підставі його фотографій з нянею, що їх зробив Моррис, тридцятидворічній брюнетці дали прізвисько міс Джоне.
Вона була, безперечно, вродлива: мала довгі ноги, пухкі губи й доглянуту гладеньку шкіру. Міс Джоне цікавилися таблоїди — почасти через статус спадкоємиці, а почасти через затяту битву за опіку, яка точилася між нею і колишнім бойфрендом, на якого вона шукала бруд, щоб представити в суді. Міс Джоне і так, і сяк перекидала довгі ноги, розповідаючи Страйкові, що її лицемірний колишній — наркоман, що він продає історії про неї газетам, а за шестимісячну доньку бореться винятково для того, щоб дошкулити міс Джоне. Коли Страйк проводжав її до дверей, вона раз у раз торкалася його руки та сміялася у відповідь на люб’язності значно довше, ніж треба. Намагаючись випровадити її під пильним оком Пат, Страйк почувався так, ніби намагається відчистити з пальців жувальну гумку.
Він чудово уявляв, що сказав би Дейв Полворт, якби побачив цю сцену, оскільки Полворт мав власні уїдливі теорії щодо жінок, які знаходять його давнього друга привабливим; найчистішим зразком цього типажу була Шарлотта. На думку Полворта, до Страйка тягнулися жінки невротичні, хаотичні, іноді небезпечні, а їхня прихильність до колишнього боксера зі зламаним носом походила від підсвідомого бажання причепитися до скелі, мов молюск.
Ідучи безлюдними вулицями Сток-Ньюїнгтону, Страйк природно перейшов до думок про колишню наречену. Він так і не відповів на її повні розпачу есемески, надіслані (як він дізнався, погугливши назву цього місця) з приватної психіатричної клініки. Повідомлення прийшли напередодні його від’їзду до присмертної Джоан, а ще Страйк не бажав підживлювати марні надії Шарлотти на те, що він приїде її рятувати. Чи вона досі там? Якщо так, то це найдовша її госпіталізація. Шарлоттині сини-близнята, яким виповнився рік, мабуть, лишилися на опіці няні або ж свекрухи, яка, за словами Шарлотти, радо взяла б на себе роль їхньої матері.
Наближаючись до вулиці, де жила Елінор Дін, Страйк набрав Робін.
— Він ще там?
— Так. Зможеш припаркуватися просто за мною, тут є місце. Родина з чотирнадцятого, мабуть, поїхала кудись на Великдень. Обох машин немає.
— За п’ять хвилин буду.
Завернувши за ріг, він побачив старий «лендровер» за кілька будинків від помешкання Елінор Дін і легко припаркувався просто за ним. Щойно він заглушив двигун, Робін вистрибнула з «лендровера», безгучно зачинила дверцята, обійшла «БМВ» і сіла на пасажирське місце. На плечі вона мала сумку.
— Доброго ранку,— привіталася вона.
— Доброго ранку. Ти хіба не поспішаєш звідси вшитися?
Сказавши це, Страйк побачив, що мобільний у руці в Робін засвітився: хтось надіслав їй повідомлення. Робін навіть не глянула на телефон, просто поклала його на коліна екраном униз, щоб не світив.
— Маю що розповісти тобі. Я говорила з К. Б. Оукденом.
— А,— сказав Страйк.
Зважаючи на те, що Оукден цікавився здебільшого Страйком, і на підозру, що його дзвінки Оукден записує, детективи вирішили, що застерегти його проти втручання в розслідування має Робін.
— Йому це не сподобалося,— сказала вона.— Казав, що це вільна країна й він має право говорити з ким захоче. Я йому пояснила: «Ви можете завадити розслідуванню, якщо станете поперед нас розмовляти зі свідками». А він заявив на те, що як досвідчений біограф...
— Ой, хай у сраку йде,— тихо лайнувся Страйк.
— ...він знає, як розпитувати людей і дізнаватися інформацію, і можливо, нам трьом варто об’єднати ресурси.
— Авжеж,— сказав Страйк.— Агенції саме бракує шахрая з тюремним терміном. І який підсумок?
— Можу сказати, що він справді дуже хоче з тобою зустрітися і налаштований тримати все, що знає про Бреннера, при собі, поки цього не станеться. Бреннер — його наживка.
Страйк потягнувся по нову цигарку.
— Не певний, чи Бреннер вартий К. Б. Оукдена.
— Навіть після того, що тобі сказала Дженіс?
Страйк затягнувся і випустив дим у вікно, подалі від Робін.
