— Ні,— усміхнулася Робін.— Талбот натякає на той факт, що астрологиня Еванджеліна Адамс пише, що справжній Скорпіон часто має помітну родиму пляму, мушку. Я прочитала її книжку — купила в букініста.
Запала пауза.
— Що? — спитав Страйк, бо Робін дивилася на нього, на щось очікуючи.
— Чекаю, поки ти почнеш кепкувати.
— Я вже давно втратив волю до кепкування,— сказав Страйк.— Ти розумієш, що в нас лишилося три з половиною місяці, щоб розкрити цю справу?
— Та розумію,— зітхнула Робін. Вона взяла мобільний, щоб подивитися час, і краєм ока Страйк помітив ще одне повідомлення від Морриса.— Ну, вранці ми зустрічаємося з сестрами Бейліс. Може, вони скажуть щось корисне... а ти точно хочеш піти туди зі мною? Я спокійно впораюся сама. Ти будеш ніякий після того, як усю ніч тут просидиш.
— Я потім посплю в поїзді до Труро,— відповів Страйк.— Маєш плани на Великдень?
— Ні,— відповіла Робін.— Мама запрошувала додому, але...
Що там за невисловлене продовження в цього «але»? Може, Робін домовилася зустрітися з кимсь, про кого не хоче казати Страйкові... з Моррисом?
— Гаразд, клянуся, це остання тема з Талботових нотаток, яку я підніму,— сказала Робін,— але хочу на дещо вказати перед зустріччю з сестрами Бейліс.
— Кажи.
— Ти сам казав, що з цих нотаток Талбот постає расистом.
— «Привид чорний»,— процитував Страйк,— так.
— І ще «чорна місяцівна Ліліт»...
— ...він підозрював Вілму у відьомстві.
— Саме так. Я думаю, він її справді переслідував, і дітей, мабуть, також,— сказала Робін.— Слова, якими він називає Вілму... «груба», «нечесна»...— Робін знову відкрила сторінку з трьома рогатими знаками,— і ось це, «жона ця в цьому еоні озброєна і войовнича».
— Радикальна феміністична відьма.
— Досить круто звучить,— сказала Робін,— але не думаю, що Талбот це в позитивному сенсі.
— Думаєш, доньки через це не хотіли з нами розмовляти?
— Можливо,— відповіла Робін.— Тому я думаю, що нам треба бути... делікатнішими, коли йдеться про можливі події. В жодному разі не створити враження, ніби ми в чомусь підозрюємо Вілму.
— Слушна думка, прийнято,— погодився Страйк.
— Гаразд,— зітхнула Робін, ховаючи нотатник у сумку.— Час мені йти... І що він там тільки робить? — тихо спитала вона, кинувши погляд на будинок Елінор Дін.
— Барклей думає, що він фетишист, любитель латексу.
— З таким черевом йому треба чимало тальку, щоб влізти в латексний комбінезон.
Страйк засміявся.
— Що ж, побачимося...— Робін подивилася час на мобільному,— за сім годин і сорок п’ять хвилин.
— Солодких снів,— сказав Страйк.
Ідучи геть від «БМВ», Робін знову зазирнула в мобільний — мабуть, читає есемеску від Морриса. Страйк дивився, як Робін сідає у «лендровер», за три прийоми розвертає схожу на танк машину та проїжджає повз. Прямуючи в бік Ерлз-Корту, Робін помахала йому рукою.
Страйк дістав з-під сидіння термос і згадав про той візит до зубного, через який Робін дивно бентежилася і який мав місце (Страйк тільки тепер це зрозумів), коли в Морриса був вільний день. Йому спала на думку вкрай неприємна річ: невже Робін збрехала, точно як Айрін Гіксон, і з тієї самої причини? Згадалося, як кілька місяців тому Робін згадала про свого колишнього чоловіка і його нову супутницю: «Ой, я ж тобі не казала, так? Моррисові казала».
Скручуючи кришку з термоса, Страйк аналізував поведінку Робін у присутності Морриса в останні місяці. Наче він їй не дуже подобався... але, може, то просто гра, спроба відвести увагу? Може, його партнерка і його підрядник у стосунках між собою — а сам Страйк так заклопотався, що й не помітив?
Страйк налив собі чаю, влаштувався зручніше і крізь пару від гарячого чаю кольору землі кинув похмурий погляд на зачинені двері Елінор Дін. Звісно ж, він так сердиться (сказав собі Страйк), бо треба було встановити робоче правило: партнерам не можна зустрічатися з підрядниками. Іншу причину Страйк волів не досліджувати, бо чудово знав, що з плекання таких думок не вийде нічого доброго.
Минуло сім годин, і в холодному пласкому світлі хмарного ранку Робін, знову в своєму «лендровері», зробила гак на шляху до кав’ярні, де вони зі Страйком зустрічалися з сестрами Бейліс.
Коли Мая, середня сестра, запропонувала зустрітися в «Belgique» у Вонстеді, Робін зрозуміла, що проїде зовсім близько від Вонстед-ської рівнини, де Денніс Крід викинув тіло передостанньої з його відомих жертв: перукарки Сьюзан Маєр, яка мала двадцять сім років.
