Мая, заступниця директора, була у волошково-синьому светрі та джинсах. На шиї — срібний хрестик. Дрібніша за Іден, вона мала темнішу, ніж у сестер, шкіру й була, на думку Робін, найпривабливіша серед них. Довге заплетене волосся вона зібрала в хвіст, мала квадратні окуляри на великих, широко розставлених очах, а її повні губи мали від природи підняті кутики — ніби вона постійно тепло всміхалася. На колінах Мая обома руками тримала шкіряну сумку, ніби боялася, що та втече.
Поршія, молодша сестра й соціальна працівниця, була найповніша. Волосся в неї було обрізане майже під нуль — мабуть, через недавню хіміотерапію. Вона підмалювала брови, які тільки почали відростати, і вони дугами вигиналися над горіховими очима, що на тлі її темної шкіри сяяли золотом. На Поршії була фіолетова блузка та джинси, а у вухах — довгі бісерні сережки, що захиталися, мов дві люстри, коли вона озирнулася на Страйка й Робін. Коли вони підійшли ближче, Робін помітила на шиї у Поршії маленьке татуювання: тризубець з прапору Барбадосу. Робін знала, що Іден і Маї вже добряче за п’ятдесят, а Поршії — сорок дев’ять років, але три сестри видавалися молодшими за свій вік щонайменше на десять років.
Робін представилася сама і представила Страйка. Потиснули руки — Іден так і не усміхнулася,— а тоді детективи сіли за стіл: Страйк — на чолі столу, Робін — біля Поршії, навпроти Маї та Іден. Усі, крім Іден, через силу провадили світську балачку про район і погоду, поки не прийшов записати їхні замовлення офіціант. Коли він пішов, Робін сказала:
— Дуже дякую, що погодилися з нами зустрітися, ми це дуже цінуємо. Ви не проти, якщо Корморан записуватиме?
Мая і Поршія похитали головами. Страйк дістав з кишені пальта записник і розгорнув його.
— Як я і казала по телефону,— почала Робін,— нас цікавить загальна картина життя Марго Бамборо в ті місяці, коли...
— А можна мені поставити кілька питань? — перебила її Іден.
— Звісно,— ввічливо відповіла Робін, чекаючи на біду.
Іден відкинула волосся з обличчя, відкривши чорні, мов ебенове дерево, очі.
— Ви двоє щось знаєте про типа, який дзвонить усім і кожному, хто мав стосунок до клініки Святого Івана, і каже, що писатиме книжку про ваше розслідування зникнення Бамборо?
«Чорт»,— подумала Робін.
— Типа часом не Оукден звати? — спитав Страйк.
— Ні, Карл Брайс.
— Це він і є,— сказав Страйк.
— Ви з ним якось пов’язані чи...
— Ні,— відповів Страйк,— і я вам дуже раджу з ним не спілкуватися.
— Про це ми й самі здогадалися,— холодно відповіла Іден.— Але це означає, що буде розголос, так?
Робін глянула на Страйка, а той сказав:
— Якщо ми розкриємо справу, то розголос буде й без Оукдена — чи Брайса, чи як там він себе нині називає,— але це тільки якщо. Правду кажучи, скоріш за все, ми її не розкриємо, і тоді Оукденові буде дуже важко продавати книжки, а те, що ви нам скажете, далі нас не піде.
— А що як ми розповімо щось таке, що допоможе вам розкрити справу? — спитала Поршія, нахиляючись уперед, щоб бачити не тільки Робін, а й Страйка.
Виникла ледь помітна пауза, і Робін майже відчула, як виросла цікавість Страйка — так само, як і її власна.
— Залежить від того, що це буде за інформація,— повагом відповів Страйк.— Можливо, нам не доведеться говорити, звідки ми її дізналися, однак якщо потрібно буде відкрити джерело у разі суду...
Тепер пауза запала довга. Повітря згустилося від мовчазного спілкування між сестрами.
— Ну? — нарешті вимогливо спитала Поршія.
— Ми домовилися,— тихо сказала Мая до Іден, яка так і сиділа мовчки, склавши руки.
— Гаразд, добре,— відповіла Іден з виглядом, який ніби промовляв: на мене потім не нарікайте.
Заступниця директора неуважно потягнулася до хрестика на шиї і, торкнувшись його, заговорила.
— Спершу я маю трохи роз’яснити ситуацію. Коли ми були дітьми... ми з Іден — уже підлітками, а Поршії було лише дев’ять...
— Вісім,— виправила Поршія.
— Вісім,— погодилася Мая,— нашого батька звинуватили у... у зґвалтуванні й посадили.
— Але він цього не робив,— заявила Іден.
Робін автоматично потягнулася по каву і зробила ковток, ховаючи обличчя за чашкою.
— Він цього не робив, зрозуміло? — повторила Іден, дивлячись на неї.— В нього зо два місяці була біла подружка. Про це знав весь Клеркенвелл, вони там разом ходили по барах. А коли він захотів закінчити стосунки, вона його звинуватила.
