Бентежна кров полностью

Мені це не сподобалося. Я була ще не стара й не планувала вмирати найближчим часом. Я змінила тему, але за кілька днів Ден знову її підняв. Я тоді сказала:

— Слухай, Деннісе, мені ж неприємно, що ти отак про це говориш, наче я зібралася на той світ. Таке враження, наче ти мене прикандичити хочеш.

А він на те отак чванькувато заявив, що мені-mo добре, а ось він нічого не має, ніякої певності в житті, і що як я лишу комусь будинок, а той його на вулицю викине? І вийшов набундючений. Потім ми помирилися, але присмак та розмова лишила гидкий».

Здається, що це крайня необачність із боку Кріда — вимагати, щоб Вайолет змінила заповіт, а тоді вбити її. Справа не тільки в очевидності мотиву; в такому разі він ризикував «запросити» поліцію до себе в підвал, де Крід ховав рештки й речі принаймні п’ятьох жінок. Але, здається, на цей час зверхність Кріда і його віра у власну невразливість виросли непомірно. Також він почав купувати більше пігулок, познайомився з іншими вуличними дилерами. Його почали впізнавати.

Серед тих, хто забезпечував його ліками, був Майкл Кліт, який продавав барбітурати, украдені його подільником з фармацевтичної компанії. Пізніше Кліт уклав угоду з поліцією в обмін на свідчення на суді вбивці. Він заявив, що Крід питав у Кліта, чи може він чи його подільник дістати пачку рецептів від лікаря. Поліція вирішила, що Крід планував підкинути фальшивий рецепт Вайолет і цим пояснити, звідки в неї ліки й передозування...

Попри випиту каву, повіки Страйка знову почали опускатися. Ще за кілька хвилин його голова упала на плече, а книжка випала з рук.

Коли він прокинувся знову, небо за вікнами було коралово-рожеве, дівчата, що сміялися з нього, вийшли, а до станції Труро лишалося десять хвилин. Усе тіло затерпло, бачитися з рідними не хотілося; кортіло повернутися до квартири на горищі, помитися і побути в спокої. Однак Страйк зрадів, коли побачив на платформі Дейва Полворта, який чекав на нього. Не без труднощів спускаючись із вагона, Страйк почув шерех у пакеті з їжаками. Треба не переплутати й подарувати тріснутого Люкові.

— Живий, Діду? — спитав Полворт, коли вони потиснули руки й поплескали один одного по спині, бо зі Страйковим пакетом було не пообніматися.

— Дякую, що погодився підвезти, Живчику, я це дуже ціную.

До Сент-Моса доїхали в Полвортовій «дачі-дастер», обговорюючи плани на завтра. Полворта з родиною запросили на церемонію розвіювання праху разом з медсестрою Керензою.

— Тільки це буде не зовсім розвіювання,— розповів Полворт, спрямовуючи бездоріжник між полями, а на горизонті догоряло сонце,— радше затоплення.

— Тобто?

— Люсі купила урну,— пояснив Полворт.— Водорозчинну, з бавовни і глини. Вчора мені показувала. На вигляд ніби квітка. Треба покласти попіл усередину, пустити по хвилях, і воно розчиниться і потоне.

— Гарна ідея,— сказав Страйк.

— І не буде дурної аварії,— практично зауважив Полворт.— Пам’ятаєш Ієна Рестарика зі школи? Його дідо хотів, щоб його прах розвіяли з мису Лендз-Енд. То ті йолопи висипали його проти вітру й отримали повні роти стариганя. Рестарик мені розповідав, що потім ще тиждень висякував попіл.

Страйк засміявся і відчув, що в кишені дзижчить мобільний. Він дістав його, сподіваючись, що то Робін уже щось дізналася про Бетті Фуллер. Натомість побачив незнайомий номер.

Я так сильно тебе ненавиділа, бо сильно кохала. Моє кохання не змерхло — а твоє змерхло. Воно виснажилося. Я його виснажила