Полворт усе просторікував, але Страйк не слухав. Він перечитав повідомлення кілька разів, суплячись, а тоді повернув телефон у кишеню та спробував зосередитися на оповідках давнього друга.
У будинку Теда його привітали радісні зойки й обійми від дядька, Люсі та Джека. Страйк старався вдавати радість, попри втому й розуміння, що спати він ляже не раніше, ніж ляжуть усі інші. Люсі приготувала на всіх макарони, але весь час, коли вона не обслуговувала інших, не казала Люкові не бити Адама під столом і не колупала свою порцію, Люсі мало не плакала.
— Так дивно, правда? — прошепотіла вона до брата після вечері, коли Грег наполіг, що зі столу приберуть вони з хлопчиками.— Ми тут, а її немає...— А тоді без жодної паузи заговорила: — Ми вирішили розвіяти прах уранці, бо прогноз гарний, а тоді повернемося сюди на великодній обід.
— Чудовий план,— озвався Страйк.
Він знав, наскільки важливі для Люсі домовленості та плани і щоб усе було зроблено як годиться. Вона принесла урну й замилувалася стилізованою білою лілеєю. Тед уже помістив туди попіл Джоан.
— Просто чудово, Джоан вона дуже сподобалася б,— сказав Страйк, не знаючи, правда це чи ні.
— І ще я купила рожеві троянди, щоб ми їх пустили по воді разом з урною,— сказала Люсі, в якої знову потекли сльози.
— Дуже гарно,— мовив Страйк, придушивши позіхання. Він страшенно хотів прийняти душ, лягти й заснути.— Дякую, що все зробила, Люс. О, і я привіз великодні яйця для хлопчиків, де їх покласти?
— Мабуть, на кухні. А для Роз і Мел ти не забув купити ?
— Для кого?
— Для дочок Дейва й Пенні, вони ж теж завтра прийдуть.
«От бляха-муха».
— Я не подумав...
— Ой, Ломако,— сказала Люсі,— ти хіба не їхній хрещений?
— Ні,— відповів Страйк, стараючись, щоб тон не здавався роздратованим,— але нічого, я завтра зранку вийду й куплю.
Пізніше, лишившись на самоті в темній вітальні, поставивши протез біля журнального столика й лежачи на дивані, до якого мимохіть звик за минулий рік, Страйк ще раз зазирнув у телефон. З радістю побачивши, що повідомлень з незнайомого номера більше немає, він — мертвий від утоми — швидко заснув.
Однак близько четвертої ранку телефон задзвонив. Піднятий з глибокого сну, Страйк намацав мобільний і побачив, котра година, коли підносив його до вуха.
— Алло?
На тому кінці не відповідали, тільки чулося дихання.
— Хто це? — спитав Страйк, уже здогадуючись, якою буде відповідь.
— Блуї,— долинув тихенький шепіт,— це я.
— Шарлотто, четверта ранку.
— Я знаю,— відповіла вона й чи то захихотіла, чи то схлипнула. Голос був дивний; мабуть, маніакальний стан. Страйк дивився в темну стелю. Зовсім неподалік лежала урна з попелом його тітки.
— Де ти?
— У пеклі.
— Шарлотто...
Вона поклала слухавку.
Страйк почув зловісно сильне калатання власного серця — ніби гупотів барабан зсередини печери. Його протинали розпечені розряди паніки й жаху.
Та скільки ж тягарів він мусить нести? Невже він мало заплатив, мало віддав, мало жертвував... мало кохав? Джоан здавалася дивно близькою тут і тепер, у темряві її власної вітальні серед її розписних тарілок і засушених квітів, навіть ближчою за свій власний прах у тій дурній білій лілеї, яка, відпливаючи в широке море, здаватиметься такою дрібного і сміховинною — наче хтось викинув паперову тарілку. Страйк ніби чув її слова: «Ти добра людина... людям допомагаєш... я тобою пишаюся...»
Шарлотта подзвонила з того самого невідомого номера, з якого раніше надіслала есемеску. Виснажений мозок Страйка перебирав відомі йому факти: в минулому Шарлотта вже намагалася вкоротити собі віку, вона заміжня і має дітей, нещодавно її поклали до психіатричного закладу. Він згадав своє минуле рішення: подзвонити її чоловікові, якщо від Шарлотти будуть ще поривання до саморуйнації. От тільки Яго Росса не буде на роботі о четвертій ранку Великодньої неділі. Якщо Страйк нічого не зробить — жорстокість то буде чи милість? Як він почуватиметься, якщо не відповість, а вона ковтне ліки? Минуло десять хвилин, протягом яких Страйк чекав, що вона передзвонить, а тоді він сів і написав повідомлення.
