— Корморане,— мовила Робін, коли він сів на диван і почав їсти.— Ти ж розумієш, що я ніколи не пліткуватиму про твого батька з іншими людьми? І з тобою про нього не заговорю без твого запрошення, але... ми партнери. Ти міг би сказати мені, що він тебе дістає, і таким чином спустити пару, а не кидатися на свідка з кулаками.
Страйк прожував шматок курки з джалфрезі, а тоді тихо відповів:
— Так, я знаю.
Робін відломила шматочок від наану. Розбите обличчя боліло трохи менше: холодний пакет і віскі кожне зі свого боку притлумили відчуття. І все одно довелося зо хвилину збирати сміливість, щоб сказати:
— Я прочитала, що Шарлотта в лікарні.
Страйк звів на неї очі. Звісно, він пам’ятав, що Робін знає, хто така Шарлотта. Чотири роки тому він напився так, що не тримався на ногах, і розповів їй значно більше, ніж хотів би, про гадану Шарлоттину вагітність буцімто від нього, через яку вони й розійшлися назовсім.
— Так,— озвався Страйк.
І розповів Робін про прощальні есемески, і як він кинувся до таксофону, і як слухав, поки Шарлотту не знайшли на території її дорогої клініки.
— О Боже мій,— вигукнула Робін, відклавши виделку.— Коли ти дізнався, що вона жива?
— Точно знав за два дні, коли про це написали в пресі,— відповів Страйк. Він підвівся, підлив Робін віскі, потім налив ще порцію собі та знову сів.— Але я ще раніше виснував, що вона жива. Погані новини розходяться швидше, ніж добрі.
Запала довга пауза. Робін сподівалася, що Страйк скаже, як почувався, коли Шарлотта втягнула його в свій замах на самогубство, а він — очевидно — врятував їй життя, але Страйк просто їв своє каррі.
— Що ж,— промовила нарешті Робін,— знову ж таки, може, в майбутньому обговорюватимемо такі речі, поки в тебе не стався інфаркт через стрес чи ти не вбив людину, яку треба допитати?
Страйк гірко всміхнувся.
— Так. Мабуть, варто спробувати...
Знову опустилася тиша — тиша, як трохи п’яному Страйкові здалася густою, мов мед, солодкою і заспокійливою... але трохи небезпечною, якщо в неї надто зануритися. Переповнений віскі, каяттям і тим сильним почуттям, про яке завжди волів не думати, Страйк хотів щось сказати про доброту Робін і її тактовність, але всі слова здавалися незграбними, негодящими: хотілося частково відкрити їй правду, але правда небезпечна.
Як сказати: слухай, я стараюся не думати про тебе, відколи ти вперше зняла пальто в цьому офісі? Я стараюся не давати імені тому, що відчуваю до тебе, бо вже розумію, що це забагато, а я хочу спокою від того лайна, яке несе за собою кохання. Я хочу бути сам, необтяжений, вільний.
Але я не хочу, щоб ти була з іншим. Не хочу, щоб ще якийсь негідник затягнув тебе в другий шлюб. Мені подобається знати, що лишається можливість — може, колись...
От тільки все піде не так, бо все завжди іде не так, бо якби я був народжений для стабільності, я б уже одружився. А коли все піде не так, я втрачу тебе назавжди... і те, що ми вдвох побудували,— а це буквально єдине, що я маю доброго в житті, це моє покликання, моя гордість, моє найбільше досягнення,— розпадеться, бо я не знайду іншої людини, з якою буде так приємно робити справу, як приємно робити її з тобою, і все потім буде навіки потьмарене спогадами про тебе.
Якби тільки, подумав Страйк, вона могла зазирнути йому в голову й побачити, що там, вона б зрозуміла, наскільки особливе місце посідає у його думках і почуттях. Страйк гадав, що має їй це сказати, але боявся, що коли скаже — то розмова заведе їх на територію, з якої потім буде важко повернутися.
Але всередині в Страйка було більш як півпляшки чистого віскі, і з кожною секундою в ньому піднімався інший настрій. Уперше він спитав себе: а чи справді він хоче навічно лишатися в рішучій самоті?
«Джоані гадає, що ти врешті-решт збіжишся з тією твоєю напарницею. Як її, Робін?»
Усе або нічого. Або пан, або пропав. От тільки ставки в цій грі будуть такі високі, яких ще не було в його житті; значно вищі, ніж на тій студентській вечірці, коли він заговорив до Шарлотти Кемпбелл, бо хай скільки болю це спричинило потім, тоді Страйк ризикував хіба що невеликим приниженням і цікавою байкою.
Робін, яка з’їла стільки каррі, скільки взагалі могла подужати, тепер змирилася з тим, що не почує про почуття Страйка до Шарлотти. Мабуть, не варто було і сподіватися... але так кортіло знати! Чисте віскі, яке вона випила, зробило вечір м’яким і розмитим, ніби в мряці. Робін було трохи сумно. Мабуть, якби не алкоголь, вона б почувалася просто нещасною.
— Гадаю,— сказав Страйк з фаталістичною зухвалістю повітряного акробата, що стрибає у промінь софіта, а внизу тільки чорна пустка,— Ільза і з твого боку намагалася звести нас разом?
