Востаннє Аґнес побачила сина, коли поїхала до нього у школу й через паркан покликала його поговорити з нею. Крідові було років п’ять, але він стверджує, що пам’ятає цю останню зустріч.
— Бліда худа жінка, одягнена як шльондра,— розповів він мені.— Вона була не така, як інші мами. Видно було, що вона не респектабельна. Я не хотів, щоб інші діти бачили мене з нею. Сказала мені, що вона моя мама, а я відповів, що це неправда, хоч знав, що правда. Я від неї втік.
— Він не хотів мати зі мною нічого спільного, — розповіла Аґнес. — Після цього я здалася. Поки в будинку був Одрі, я не збиралася туди повертатися. Денніс принаймні вчився в школі, був чистенький...
— Час до часу я цікавилася, яку нього справи,— додала Аґнес.— Як же інакше? Дитина виходить з твого тіла. Чоловікові цього не зрозуміти. Так, я ним цікавилася, але тоді ми поїхали на північ, бо Берт отримав роботу в Центральному поштовому управлінні. До Лондона я більше не поверталася, навіть коли померла мама, бо Одрі дав зрозуміти: якщо припруся, він мене викине.
Коли я сказав Аґнес, що бачив Денніса за тиждень до того, як приїхати до неї в Ромфорд, її цікавило лише одне.
— А правда, що він дуже розумний?
Я сказав, що Крід, понад сумнів, дуже розумний. Щодо цього всі його психіатри погоджувалися. Наглядачі розповідали, що він дуже багато читав, особливо книжки з психології.
— Не знаю, де він того набрався. Точно не від мене... Я читала про те в газетах, бачила його в новинах, чула, що він наробив. Жах, просто жах. Що може змусити людину отаке коїти? Після суду я все думала про нього, голе закривавлене немовля на лінолеумі, де я його народила, про вітчима, який стояв над нами й погрожував його втопити, і клянуся вам,— додала Аґнес Вейт,— тепер я жалкую, що цього не сталося.
Страйк загасив цигарку й потягнувся по бляшанку пива, яка стояла поруч з попільничкою. Дощ барабанив об шибку, а Страйк почав гортати книжку далі й зупинився посередині другого розділу.
...бабуся Ена не могла чи не хотіла захистити найменшого члена родини від знущань чоловіка, які ставали чимдалі більш садистськими.
Одрі особливо любив принижувати Денніса через те, що той постійно мочився в постіль. Дід виливав на Денніса відро води та змушував його так і спати. Крід згадує кілька випадків, коли Одрі виганяв його по цигарки в мокрих піжамних штанях.
«Доводилося тікати в світ фантазій,— пізніше писав мені Крід.— У своїй голові я був абсолютно вільний і щасливий. Але вже тоді я знаходив у реальному світі реквізит, який використовував для своїх фантазій. Речі, які в моєму таємному житті мали тотемічну силу».
