Ільза запевняла, що Макс «просто чарівний», але перші кілька місяців Робін не знала, чи не помилилася, коли оселилася в нього, бо Макс перебував у постійній меланхолії. Робін докладала всіх зусиль, щоб бути приємною сусідкою: вона була за натурою охайна, не слухала гучної музики, не готувала смердючих страв; упадала за песиком Вольфгангом і завжди його годувала, коли Макса не було вдома; завжди вчасно купувала засіб для миття посуду й туалетний папір; а коли спілкувалася з господарем, була завжди ґречна й весела, однак Макс навіть усміхався неохоче. Коли вона тільки приїхала, Робін здалося, що він зробив над собою величезне зусилля, щоб узагалі заговорити до неї. Робін навіть злякалася — чи Ільза не примусила Макса взяти собі квартирантку?
З часом спілкування почало виходити легше, але Макс лишився небагатослівним. Іноді Робін була навіть вдячна, що він мовчить, бо після дванадцятьох годин стеження їй усе боліло, мозок кипів, і на світські розмови взагалі не тягнуло. Та за іншого настрою вона могла б і піднятися нагору до відкритої вітальні, але натомість лишалася в своїй кімнаті, щоб не вторгатися в особистий простір Макса.
Робін підозрювала, що Макс такий пригнічений через постійну відсутність роботи. Відколи чотири місяці тому Вест-Ендський театр зняв з репертуару п’єсу, в якій Макс грав невеличку роль, він не знайшов собі іншої роботи. Робін швидко привчилася не питати, чи плануються в нього проби. Іноді навіть просте питання: «Як минув день?» здавалося не до речі осудливим. Також вона знала, що раніше з Максом жив давній бойфренд, якого за збігом обставин теж звали Метью. Про їхнє розставання Робін не знала нічого — тільки що Метью з власної волі відписав Максові половину квартири, що в очах Робін, зважаючи на поведінку її колишнього чоловіка, було визначним виявом щедрості.
Помившись, Робін накинула халат і пішла до кімнати розкривати пакунки, які надходили поштою останні кілька днів і які вона не чіпала до цього ранку. Вона підозрювала, що мама надіслала ароматичні олії для ванни (але то був буцімто подарунок від брата Мартіна), що невістка-ветеринарка (вагітна першим рідним небожем чи небогою Робін) обрала светр ручної роботи, дуже схожий на ті, які носила сама Дженні, а в брата Джонатана нова дівчина, й це, мабуть, вона надіслала великі сережки. Подарунки трохи засмутили Робін, і вона одягнулася у все чорне: попереду паперова робота в офісі, тоді зустріч з ведучим, якого переслідує Листоноша, а потім вони підуть випити з Ільзою і ще однією подругою Робін, поліціянткою Ванессою. Ільза пропонувала запросити Страйка, але Робін сказала, що хоче суто дівочу вечірку — бо не хотіла давати Ільзі нагоду знову спробувати звести їх разом.
Уже виходячи з кімнати, Робін зачепилася поглядом за примірник «Демона з Райського парку», який вона, як і Страйк, купила в інтернеті. Її книжка була пошарпана сильніше та приїхала пізніше. Робін ще не починала читати, здебільшого через те, що ввечері приходила втомлена та просто падала на ліжко, але почасти й через повернення психологічних симптомів, які мучили її, відколи однієї чорної ночі їй порізали руку. Однак сьогодні вона кинула книжку до сумки, щоб почитати в метро.
Поки йшла до станції, прийшло повідомлення від мами — вона вітала Робін з днем народження і радила перевірити електронну пошту. Робін так і зробила й побачила подарунковий ваучер «Селфриджесу» на сто п’ятдесят фунтів, який надіслали їй батьки. Цьому подарунку Робін зраділа, бо практично не мала вільних грошей і не могла себе нічим побалувати після оплати квартири, адвоката й нагальних потреб.
У дещо кращому гуморі Робін сіла в кутку вагона, дістала з сумки «Демона з Райського парку» і розгорнула книжку там, де минулого разу закінчила читати.
Збіг у першому рядку змусив її здригнутися.
