За двадцять хвилин Робін вийшла на Лестер-сквері. Щойно вона побачила світло дня, в кишені завібрував мобільний. Діставши його, вона угледіла повідомлення від Страйка. Відійшовши від натовпу, який сунув з виходу метро, Робін відкрила есемеску.
У Робін упало серце. Вона вже один раз переносила зустріч з ведучим і вважала неправильним робити це знову, особливо в останній момент. Однак їй би так хотілося потрапити на зустріч з лікарем Динешем Ґуптою!
Вона написала відповідь:
«Гаразд»,— відповів Страйк.
Робін кілька секунд дивилася на екран мобільного. Торік Страйк забув про її день народження, а за кілька днів схаменувся і подарував квіти. Здавалося, він відчував провину за власну неуважність, тож Робін подумала, що він міг би поставити собі нагадування, щоб не схибити цього року. Однак привітань від нього не надійшло, тож Робін поклала телефон у кишеню і Неусміхнена рушила до офісу.
— Ви думаєте,— мовив старенький лікар в окулярах, який здавався ще дрібнішим в обрамленні свого костюма та крісла з високою спинкою,— що я схожий на Ґанді.
Страйк, який подумав саме про це, аж засміявся від подиву.
Лікарю був вісімдесят один рік; здавалося, він зсохся в цьому костюмі: манжети й комір сильно відходили, гомілки в чорних шовкових шкарпетках були худі. У вухах і над вухами він мав жмутки білого волосся і носив окуляри в роговій оправі. На приязному коричневому обличчі вирізнялися орлиний ніс, а ще темні очі, яких ніби не торкнулася старість,— вони були розумні, жваві, мов у кропивника.
На полірованому журнальному столику між лікарем і детективом не було ані порошинки, а кімнатою, здавалося, не користувалися, берегли для особливих оказій. Темне золото шпалер, дивана та крісел, абсолютно чистих, жевріло в промінні осіннього сонця, пом’якшеного тюлем. Обабіч драпірованих фіранок з бахромою висіло по два фото. Всі чотири — портрети молодих жінок: кожна в академічній шапочці й мантії, з дипломом у руках.
Місіс Ґупта, тендітна та трохи туга на вухо сива жіночка, вже розповіла Страйкові про освіту кожної з чотирьох доньок: дві пішли в медицину, одна вивчала мови, а ще одна інформатику,— і про їхні значні кар’єрні досягнення. Також пані показала йому фото шістьох онуків, якими доньки благословили їх з чоловіком. Дітей не народила тільки молодша, але місіс Ґупта додала невідпорним тоном тітки Джоан:
— Вона до цього ще прийде. Без дітей немає щастя.
Забезпечивши Страйка й чоловіка чаєм у порцелянових чашечках і рулетиками з інжиром, місіс Ґупта пішла на кухню, звідки гучно грала заставка «Втечі до села».
