Гі погляд перемістився на світлини на стіні.
— Мені подобається дивитися, шо відбувається з ними, коли вони ковтнуть отруту або забагато пігулок. Іноді мені приємно допомагати їм, шоб вони мені дякували, а іноді приємно спостерігати, як вони мучаться і як відходять...— (У Страйка поповз по спині холодок).— Не знаю я навішо,— повторила вона.— Іноді я думаю, це тому, шо в десять років я вдарилася головою. Тато скинув мене зі сходів. П’ятнадцять хвилин я пролежала без тями. Відтоді в мене почалися головні болі... Травма голови може спричинити всяке різне, знаєте... Отож, можливо, це не моя провина, але... я не знаю...
Дженіс трішки нахмурилася.
— Тоді з онучкою... я хотіла її позбутися, чесно... така розбещена скиглійка... Я не люблю дітей,— знову поглянула вона прямо на Страйка. Ніколи не хтіла їх мати, не хтіла Кева, але я думала, якшо він народиться, його тато зі мною побереться... але він не схотів, так і не побрався...
Мою маму вбили пологи. Мені було вісім. Вона родила вдома. Передлежання плаценти. Всюди кров, я намагалася допомогти, лікаря не було, батько п’яний, на всіх горлає... Я зняла оце,— тихо промовила вона, показуючи Страйкові обручку на пальці,— з маминої мертвої руки. Знала, шо тато її все одно проп’є. Я взяла її і заховала, щоб він не знайшов. Це все, шо в мене лишилося від мами. Я любила маму,— сказала Дженіс Бітті, погладжуючи обручку, і Страйк запитав себе, чи й справді травма голови й насилля в родині зробили Дженіс такою, як вона є, і чи має взагалі Дженіс здатність любити.
— Це справді ваша молодша сестра Клер? — запитав Страйк, показуючи на подвійну рамку поряд із Дженіс: на одній половині був опасистий чоловік із сонними очима й зубами курця, а навпроти — дебела, проте симпатична білявка.
— Hi,— озвалася Дженіс, поглянувши на фото. По короткій паузі вона додала: — Це коханка Ларрі. Я вбила їх обох. І не шкодую. Вони заслужили. Він був зі мною, не те шо він був аж таким ласим шматком, та він був зі мною, а потім ця парочка почала крутити шури-мури в мене за спиною. Сука,— тихо сказала Дженіс, дивлячись на світлину гладкої білявки.
Вона повільно підвелася з канапи, і Страйк розчув, як хруснули її коліна, коли вона підійшла в кутку до серванта, де зберігалася більшість її скляних декоративних фігурок, і присіла навколішки, знову спираючись однією рукою на коминкову полицю. Але зараз із нижньої шухляди вона дістала не одну папку, а дві, і Страйк пригадав, як минулого разу вона перекладала речі в шухляді, без сумніву, прибираючи те, чого не хотіла йому показувати.
— Отут,— показала вона товщу папку,— все про Марго.
Вона розгорнула тоншу папку, яку Страйк уже бачив раніше, і дістала старий інформаційний бюлетень на бланку фірми «Гік-сон і компанія». Вгорі була розміщена велика кольорова світлина блондинки.
— Клер Мартін,— сказала Дженіс.— Пиячила. «Випадкове передозування»... печінка й не витримала. Я знала, шо вона п’є забагато парацетамолу через ендометріоз, я сама це бачила. Ми з Ларрі та ше з цілою компанією були в неї вдома. Вони двоє вважали, шо я дурна. Цілий вечір переморгувалися. Тупі як обух.
— А ось некролог Ларрі,— байдуже провадила вона, виймаючи ще один бюлетень на бланку «Гіксона і компанії».— Я вичекала шість-сім місяців. Це було легко. Він і так сидів на пороховій діжці, лікар попередив, шо серце в нього ледве дихає. Псевдоефедрин, ось шо я використала. Його й не перевіряли на ліки в крові. І так знали причину: курив і жер як свиня. Ніхто й не розглядав інших варіантів, крім зношеного серця...
Страйк не зауважив жодних ознак каяття в тому, як вона перебирала некрологи своїх жертв, неначе то були просто в’язальні візерунки. Її пальці тремтіли, але Страйк гадав, що це від шоку, а не від сорому. Всього кілька хвилин тому вона збиралася накласти на себе руки. Мабуть, під позірно щирою личиною напружено працював її холодний і меткий розум, і Страйк зненацька простягнув руку, забрав отруйні цукерки зі столика поряд із Дженіс і поклав їх біля свого крісла. Вона простежила за ними поглядом, і Страйк упевнився, що його підозри небезпідставні: вона подумувала їх з’їсти. А потім він ще раз нахилився вперед і взяв стару пожовклу вирізку, яку роздивлявся минулого разу: тут був зображений маленький Джонні Маркс із Бетнал-Ґріну.
— Він був першим, так?
Дженіс глибоко вдихнула й видихнула. Кілька вирізок затріпотіло.
