— Але треба діяти дуже обережно, коли йдеться про твою власну дитину,— мовила Дженіс.— Не можна поспішати. Не міг же він раптово померти, хоча ше вчора був здоровісінький. Я почала експериментувати з різними речовинами, думала: може, хай це буде передозування сіллю, мовляв, він сам наковтався на спір абошо. Я почала додавати йому в їжу то те, то се. Шоб він жалівся вчителям, шо в нього болить живіт, а я б така: «Та це в нього запалення хитрості»...
— А потім Марго оглянула його,— мовив Страйк.
— А потім,— повільно підхопила Дженіс, кивнувши,— ця бундючна сука завела його в кабінет на огляд. І я зрозуміла, шо вона шось запідозрила. Вона потім запитала у мене, які напої я йому даю, бо малий виродок сказав їй, шо мама дає йому «особливі напої»...
— Не минуло й тижня,— мовила Дженіс, крутячи на пальці стару обручку,— як я довідалася, що Стів пішов до неї перевірити здоров’я, замість звернутися до мене. І не встигла я моргнути оком, як Марго на кухоньці, біля чайника, вже розпитує мене про смерть Джоанни, а Дороті та Глорія слухають. Я кажу: «Та звідки в біса мені знати, шо там трапилося?» — але я занепокоїлася. Подумала: шо саме розповів їй Стів? Може, сказав, шо в її смерті було шось дивне? Може, хтось бачив біля її будинку медсестру?
Я почала хвилюватися. Надіслала Марго цукерки, накачані фенобарбіталом. Айрін казала мені, шо Марго отримувала листи з погрозами, і не дивно — вона в усе пхала свого носа... Я подумала, всі вирішать, цукерки надіслав той, хто їй погрожував...
Але вона
— І тоді ви нарешті погодилися піти на побачення з тупуватим Ларрі? — запитав Страйк.
— Це хто сказав, шо він був тупуватий? — спалахнула Дженіс.
— Айрін,— відповів Страйк.— Вам потрібен був доступ до цементу, правильно? Я так розумію, ви не хотіли його купувати.
І як ви вчинили: попросили Ларрі трохи взяти й нікому про це не казати ?
Вона просто дивилася на нього своїми круглими синіми очима, які ні в кого, хто не чув цієї розмови, не викликали б недовіри.
— Що підказало вам ідею з цементом? — поцікавився Страйк.— Чутки про тіло у фундаменті?
— Ага,— нарешті відповіла Дженіс.— Здавалося, це гарний спосіб, шоб тіло не смерділо. Мені треба було, щоб вона зникла. Вона занадто близько до мене підібралася: оглядала Кева, і розпитувала мене про Джоанну, і зберегла оті цукерки. Я хтіла, щоб усі подумали, шо на неї напав Ессекський Різник або той, хто надсилав їй листи з погрозами.
— Скільки разів ви бували в Аторнів, перш ніж убили Марго?
— Кілька.
— Бо їм потрібна була медсестра? Чи була й інша причина?
Запала найдовша пауза, протягом якої сонце встигло визирнути з-за хмари, і скляна карета Попелюшки ненадовго спалахнула, мов біле полум’я, а потім знову перетворилася на дешеву цяцьку, якою, власне, і була.
Я трохи з ними експериментувала. Казала, шо колю їм вітаміни. Спеціальне лікування. А ше я затискала їм уві сні носи. Коли вони були без тями, піднімала їм повіки й зазирала в очі. Медсестри ніколи не колють анестетики, знаєте, але лікар Бреннер давав мені які завгодно, а Аторни дозволяли робити з ними різні речі, навіть Ґіерм. Він дуже любив, коли я приходила. Цілі дні сидів на бензедрині, а потім ше брав у мене седативні. Справжній наркоша. Я йому казала: ті’ки ж нікому не патякай, шо ми робимо. Це експериментальне лікування. Роблю це лише тому, шо люблю вашу родину.
Одного дня, думала я, вб’ю малого, а потім підкину докази проти Ґіерма. Ось яка була в мене ідея. Думала, потраплю в газети: гарно вдягнена, даю свідчення проти нього, знаєте. Моє фото на першій шпальті... і ше я думала, шо цікаво буде поговорити про це зі Стівом, коли він побачить моє фото в газеті. Чоловіки обожнюють медсестер. Це було єдине, шо грало на мою користь, коли я ходила кудись з Айрін, а потім та сука почала вдавати, шо вона медсестра і все таке...
Але, слава Богу, я нічого цього не зробила, слава Богу, я врятувала Аторнів, бо куди б я поділа Марго, якби не було їх? На той час я вже заникала їхній запасний ключ. Вони й не помітили...
