Ше багато тижнів, багато місяців мене аж нудило від страху. Я знала: він усім патякає, шо вбив її. На щастя, місцеві думали, шо він вар’ят. Але під кінець стало зовсім погано. Довелося його позбутися. Досі не вірю, шо цілий рік чекала, перш ніж позбутися його.
— Приблизно в той час, коли ви його вбили, ви подзвонили Синтії Фіппс, прикинувшись Марго, так? Щоб підкинути поліції нову ниточку й відвернути увагу від Ґіерма, якби раптом хтось усерйоз поставився до його слів?
— Ага. Так і було,— пробурмотіла Дженіс, крутячи стару обручку.
— І ви продовжували навідувати Дебору й Самайна як Клер Спенсер?
— Ну, так,— мовила Дженіс,— довелося. За ними слід було наглядати. Останнє, шо мені було потрібно, це справжні соцпрацівники в тій квартирі.
— А Дебора й Самайн не здогадалися, що Клер — це колишня медсестра Дженіс?
— Люди з ламкою Х-хромосомою погано розрізняють обличчя,— сказала Дженіс.— Я пофарбувала волосся й одягала окуляри. Я добре дбала про їхнє здоров’я. Вітамін Д для Дебори, бо вона не виходить надвір. Вона молодша за мене... Я думала, може, й помру вже, поки знайдуть тіло. Шо більше минало часу, то менша була вірогідність, шо хтось пов’яже це зі мною...
— А що Датвейт?
— Він змився,— мовила Дженіс, і її посмішка зів’яла.— Це мало не розбило мені серце. Мені доводилося ходити на подвійні побачення з Айрін та Едді й удавати, шо я щаслива з Ларрі, а кохання мого життя зникло. Я всіх питала, куди подівся Стів, але ніхто не знав.
— А як у вас на стіні опинилася Джулі Вілкс? — запитав Страйк.
— Хто? — розгубилася Дженіс, поринувши в жалощі до себе.
— Жінка в червоному пальті, яка працювала у Клактоні,— мовив Страйк, указуючи на юну блондинку з кучерявим волоссям, чиє фото в рамочці висіло у Дженіс на стіні.
— А, ця,— зітхнула Дженіс.— Ага... За кілька років по тому я випадково зустріла знайомого, який мав знайомого, який бачив Стіва в таборі Батліна... як я розхвилювалася! Боже, як я на той час уже знудилася з Ларрі! Мені страшенно хтілося знову побачити Стіва. Обожнюю чоловіків, які вміють мене розсмішити,— повторила жінка, яка планувала вбивство цілої родини заради задоволення подивитися, як вони помирають.— Я знала
— Ми пішли на вечірку в клубі, а там він,— тихо сказала Дженіс.— Ох, такий красень! Співав «Longfellow Serenade» Ніла Даймонда. Поки закінчив, усі дівки вже божеволіли від нього. Ларрі нажлуктився... Коли Ларрі в нашому шале влігся спати, я знову тихенько вийшла. Але не змогла його знайти. Тільки за три дні мені вдалося з ним перемовитися. Я сказала: «Стіве, це я. Дженіс. Твоя сусідка. Медсестра!»
Вона поступово почервоніла ще більше, ніж перед тим. Спалахнула так, що аж очі засльозилися.
— А він каже: «А, так. Усе гаразд, Дженіс?» І пішов собі. А потім я бачу,— сказала Дженіс, і її губи затремтіли,— як він цілує оту дівчину, оту Джулі, й зиркає на мене, наче хоче, шоб я це побачила...
І я подумала: ну ні! Після всього, шо я зробили заради тебе? Ну ні!
Я зробила це напередодні нашого від’їзду. Ларрі, як завжди, хропів собі. Ніколи й не помічав, шо мене нема в ліжку.
Після роботи вони всі ходили до Стіва у шале — я це з’ясувала, простеживши за ними. Вона вийшла сама-одна. Попісяти. О другій ночі.
Було нескладно. Навколо нікого. Камер у ті часи ше ніде не було. Я штовхнула її, стрибнула у воду слідом за нею і тримала її під водою. Несподіванка — ось шо допомогло її вбити. Пірнувши, вона багацько наковталася води. Вона єдина, кого я прикінчила, не приспавши спершу, але я була зла, розумієте...
Я вилізла, витерлася. Повитирала всі сліди ніг, та й ніч була тепла, до ранку все повисихало.
Наступного дня я побачила його. Кажу: «Який кошмар, ота дівчина, Стіве! У тебе жахливий вигляд. Не хочеш випити?»
Він побілів як полотно, а я подумала: шо ж, ти мене використав Стіве, а потім просто викинув, правильно?..
Десь удалині завила поліційна сирена, і Страйк, глянувши на годинника, подумав: цілком вірогідно, що це поліція вже їде сюди, на Найтинґейл-Ґров.
— Ти приймав від мене співчуття і доброту, дозволяв куховарити для тебе,— провадила Дженіс, досі звертаючись до уявного
