Робін ставилася до Ільзи дуже прихильно, але просила подругу забути про спроби звести їх зі Страйком абсолютно щиро. Її жахала думка, що Страйк може вирішити, ніби це з її згоди Ільза регулярно намагається влаштувати зустрічі на чотирьох, які чимдалі більше скидалися на подвійні побачення. Останні два запрошення Страйк просто відхилив, і хоча завантаженість агенції взагалі утруднювала будь-яке світське життя, Робін мала неприємну підозру, що Страйк просто розгадав корисливі мотиви Ільзи. Озираючись на власне недовге подружнє життя, Робін була певна, що ніколи не ставилася до самотніх людей так, як Ільза нині ставиться до неї: весело ігнорує чужу вразливість і намагається, часом дуже грубо, влаштовувати чуже особисте життя.
Часто-густо Ільза розповідала про Шарлотту, щоб вивести Робін на тему Страйка, і тоді Робін мучила провина, бо розмови про Шарлотту вона не прищикувала, хоча щоразу після них виникало відчуття, наче вона наїлася фастфуду — ніби й гидко, але хочеться ще.
Так вона дізналася про численні ультиматуми штибу «або я, або армія», про дві спроби вкоротити собі віку («Але в Аррані то була комедія,— презирливо додала Ільза.— Чиста маніпуляція!») і про десятиденне перебування у психіатричній клініці. Робін почула історії, яким Ільза давала назви на взір дешевих трилерів: Ніч хлібного ножа, Інцидент із чорною мереживною сукнею і Закривавлена записка. Також вона дізналася, що Ільза вважає Шарлотту не душевнохворою, а просто стервом, і що вони з Ніком сильно сварилися через неї — і Шарлотта страшенно зраділа б цьому, якби дізналася.
Й от тепер Шарлотта телефонує в офіс і просить Страйка передзвонити. У машині під піцерією Робін, голодна й виснажена, знову обмірковувала цей дзвінок — так язик постійно намацує ранку в роті. Якщо Шарлотта дзвонила в офіс, напевно, вона не знає, що Страйк у Корнволлі зі смертельно хворою тіткою,— а отже, вони навряд спілкуються. З іншого боку, веселий тон Шарлотти ніби натякав на наявність такого спілкування.
Мобільний Робін, який лежав на пасажирському сидінні поруч з мигдалем, задзижчав. Зрадівши нагоді розвіятися, вона взяла телефон і побачила повідомлення від Страйка.
Робін відповіла:
Як вона й очікувала, мобільний негайно задзвонив.
— А мала б спати,— без жодних преамбул заявив Страйк.— Ти ж, мабуть, геть убита. Скільки ти стежила за Кудриком, три тижні?
— Я досі за ним стежу.
— Що? — незадоволено спитав Страйк.— Ти що, у Глазго? А Барклей де?
— Він — у Глазго. Вже був на позиції, але Кудрик не сів на літак. Натомість поїхав до Торкі. Зараз їсть піцу, а я сиджу під рестораном.
— Якого дідька він забув у Торкі, якщо коханка чекає у Глазго?
— Приїхав до першої родини,— відповіла Робін і пожалкувала, що не побачить, яке в Страйка стало обличчя, коли вона повідомила йому новину: — Він двоєженець.
Цю заяву зустріла повна тиша.
— Я чекала під будинком у Віндзорі о шостій,— розповіла Робін,— і мала їхати за ним до Станстеда, там посадити на літак і повідомити Барклею, що об’єкт вилетів. Але Кудрик не поїхав до аеропорту. Натомість у паніці вибіг з будинку, доїхав до камери схову, лишив там валізу, а сам вийшов з іншим багажем і без накладки. А тоді поїхав аж сюди. Наша клієнтка у Віндзорі скоро дізнається, що не є законною дружиною. Кудрик уже двадцять років одружений з цією жінкою в Торкі. Я поговорила з сусідами, сказала, що проводжу соціальне опитування. Одна сусідка була присутня на весіллі. Сказала, що Кудрик багато подорожує по роботі, але то золотий чоловік. Обожнює своїх синів.
Страйк і далі шоковано мовчав, тож Робін провадила:
— Синів двоє. Студенти молодших курсів, обоє — викапаний батько. Один учора впав з мотоцикла — я про це дізналася від сусідів — і тепер ходить з рукою в гіпсі й загалом вигляд має досить-таки потовчений. Кудрик, мабуть, дізнався про аварію і саме тому помчав сюди, а не до Шотландії. Тут Кудрика звати Едвард Кампіон, а не Джон — але то, наскільки я зрозуміла з архівів у інтернеті, його друге ім’я. Він живе з першою дружиною і синами на дуже гарній віллі — морський краєвид, великий сад.
— От же ж чорт,— вимовив Страйк.— Тож наша вагітна знайома в Глазго...
— ...це найменша з проблем віндзорської місіс Кампіон,— продовжила Робін.— Він живе потрійним життям. Дві дружини й коханка.
— А зовні при тому — чисто лисий бабуїн. Надія є для всіх. Кажеш, він зараз вечеряє?
— їсть піцу з жінкою і дітьми. Я запаркувалася під рестораном. Поки що не змогла сфотографувати його з синами, але сфотографую, бо там усе одразу видно. Кудрики в мініатюрі, точно як двоє віндзор-ських малих. Як гадаєш, де він буцімто пропадає?
— На буровій платформі? — припустив Страйк.— За кордоном? На Близькому Сході? Може, це тому він підтримує таку сильну засмагу.
Робін зітхнула.
— Клієнтку це просто вб’є.
— І коханку в Шотландії теж,— погодився Страйк.— Дитина ось-ось народиться.
