Більше всього в цій історії, коли я обдумувала її потім, мене дивувало те, що він, коли я, приклавши всі намагання, щоб говорити коротко та зв’язно, розповіла йому свою історію, не спробував усе це опублікувати в своїй газеті. Це ж яка була б сенсація! Але він поступив не так.
З іншого боку, чому я так дивуюся? На той час, як мені стало відомо вже пізніше, весь світ відав про «білоруську аномалію». Феномен отого «купола непроникливості», який, виявилося, покривав рівнесенько всю територію Білорусі та не випускав звідтіль не тільки людей, але й електромагнітні хвилі, дуже турбував людство. Білорусь якби зникла з радарів; ніхто не знав, що там відбувається, ніякі спроби отримати звідтіль будь яку інформацію, чи, навпаки, якось пробитися крізь купол, не давали жодного ефекту. Нигди раніше ніхто з землян не зутикався ні з чим подібним. Світ балансував на грані всепланетної паніки, рухнули світові економічні ринки, до кордонів Білорусі були стягнуті війська всіх країн-сусідок… Найрізніші організації на всій планеті напружено шукали відповіді – що то за явище таке, але, попри намагання найкращих вчених та невчених, політиків та популістів, духовних лідерів та шарлатанів хоча б якось пояснити його, не кажучи вже подолати, воно залишалося загадкою, що будило найгрізніші припущення.
Ось чому вже за десять хвилин за мною заїхали в приміщення газети, а за три години по тому я знаходилися в одному будинку за дуже серйозною адресою, де зібралися на раду дуже серйозні люди. Правда, в лице я пізнавала тільки декількох. Серед присутніх було багато військових. Наталка, яку доставили з Луцька військовим гелікоптером і після моїх наполегливих вимог також допустили на засідання (бо спочатку не хотіли), палала відважними очима і сяяла фіолетовим шовком, тут же, збоку, мовчав і Роман (його перебування в цій компанії ні у кого перечень не викликало).
Президент, зайнявши своє місце за масивним великим столом, провістив:
– Починаємо наше екстрене засідання. Пані Алло, розповедіть, будь ласка, всім присутнім ще раз те, що ви мені вже розповідали тільки-но.
Коли пані Алла скінчила свою розповідь, довгу хвилину в приміщенні панувала тиша.
– Прошу пропозиції, – сказав президент.
Військовий з великими булавами на погонах і чітко викарбуваним кам’яним загорілим обличчям пропонував аж так безоглядно не довіряти щойно отриманім вісткам. Але його обсік президент, сказавши, що все вже надійно перевірено. Молода жінка модельної ангельської зовнішності виказала пропозицію вдарити атомною бомбою, але її (нецензурно) обсік військовий з великими булавами. Хлопченятко в окулярах пропонував поставити у відомість міжнародні організації, порадитися з партнерами і союзниками, але президент сказав, що, на його думку, тут той випадок не можна зволікати і діяти треба негайно. На кону доля людства.
Знявся невеликий загальний галас, молода жінка ангельської зовнішності раптом уголос заридала, галас зміцнився, але тут підвелася Наталка, блиснула фіолетовим, твердо подивилася на президента, і сказала:
– Ми ганяємо думки по мишиних норах. Я знаю, що робити. Слухайте мене.
Затихли. Слухають.
– Це питання не вирішиш звичними методами. Воно потрібує зовсім іншого підходу. Тут інший рівень, тут треба зібрати не уряд та військових, а інших спеціалістів… – і вона перерахувала яких.
Мені подалося, що в цей момент химери на будинку ворухнулися, замерли та прислухалися.
Ще за три години в цьому ж будинкові, але вже в іншому залі, цих спеціалістів було зібрано. Тут були науковці з різних галузей, а також програмісти, декілька молодих чоловіків у формі поліції; я з присутніх відала тільки двох: філолога, найкращого знавця північноволинських діалектів Юрія, якщо не помиляюся, Нагорняка – високого, спокійного, з небувало синіми і якимись глибинно холодними очами чоловіка, та відому письменницю Оксану Оксамитну – нервову даму мого віку, яка відразу, як прийшла та сіла, попросила попільничку та закурила. Знаходився тут і молодий православний батюшка в простій чорній рясі. І був ще один чоловік, який відрізнявся від останніх – гм – так би мовити, обличчям; наскільки по решті було видно, що це освічені, розумової праці люди, настільки по його круглому обвітреному обличчю було примітно, що він людина фізичної праці; може, селянин, будівельник-муляр, може, який шофер. Від компанії з попереднього засідання було присутнім хлопченятко в окулярах – виявилося, що це заступник міністра закордонних справ; а головувала цього разу Наталка.
Мені прийшлося в котрий раз за останні години переказати свою історію; не можу пожалитися на брак уваги з боку цих людей, яких терміново тут зібрали з усієї країни.
Почулися кілька глибоких віддихів, хтось прокашлявся, і мозковий штурм полетів на крилах науки.