Разом з тим Френк Клотц розумів, що інших варіантів немає. Якби замість «KC-130» летів інший заправник, турбореактивний «KC-10 Extender», ніяких проблем не було б. Гігант на базі «McDonnell Douglas DC-10» без зусиль «вилізе» на 42 000 футів (12 727 м). От тільки в цьому випадку Френк уперся лобом у вихідну проблему: куди дівати той бісів заправник
Питання вирішили, скрупульозно розпланувавши час удару. Бомбардування відбудеться вночі з розрахунком, щоб дозаправка над узбережжям Перу проходила якраз після настання темряви. На землі сутінки поступляться пітьмі, а на висоті чотирьох з половиною кілометрів ще не зовсім почорніле небо даватиме достатньо світла, щоб здійснити заправку. Така корекція плану наклала жорсткі вимоги щодо часу вильоту та часу зустрічі «B-2» і «KC-130» над океаном. Мала значення кожна хвилина…
Бомбардувальник розбігся і важко відірвався від бетонної смуги за вісімсот метрів до її завершення. Щойно шасі піднялись над землею і сховались у пласке дно, швидкість почала стрімко зростати. 120… 140… 160 вузлів.
— Швидкість зростає, параметри в нормі, — коментував Харрісон. — Тисяча футів, — через якийсь час повідомив він висоту.
Роберт Хетуей пробіг очима по панелях, не втручаючись у роботу комп’ютерів. Слухняний хлопчик «B-2» усе робив сам. Майор полегшено зітхнув. Попереду, аж до самої цілі, метеорологи обіцяли гарну погоду. Якщо тільки погодні специ чогось не наплутали, спостерігати за десятками цифрових дисплеїв — ось і все, чим екіпаж займатиметься протягом наступних шести-семи годин. Така нудота!
Майор не думав про момент нанесення удару. Він усвідомлював, що збирається в мирний час бомбити територію незалежної держави. Він також підозрював, що у приречених на знищення об’єктах будуть люди. Напевно, і його співвітчизники теж. (Тільки американці здатні вляпатися в історію, котру можна владнати лише за допомогою стратегічної авіації.) Хай там що, а Роберт був військовим. Його справа — виконувати накази, а не думати чи ставити питання.
Дозаправка — ось що муляло Боббі Хетуея. Однозначно найважча частина місії. Під час стиковки екіпажі не мають права на помилку. Якщо з першого разу щось не вийде, далі заправлятися доведеться в суцільній темряві. Це чудово з точки зору конспірації. Але буде геть невесело, якщо «B-2 Привид» нашампурить на свій ніс товсту дупу «Геркулеса».
Попри це майор Хетуей не хвилювався. Коли вони досягнуть Перу, наздогнавши «KC-130», на його місці сидітиме капітан Джеремі Руа.
Понеділок, 31 серпня, 16:36 (UTC –4)
«DW», житловий корпус
«Spirit of Alaska» вже сорок хвилин гнав на південь, коли Ріно вирішив будити Тимура.
— Вставай, — Хедхантер поторсав програміста за плече.
— У… — муркнув українець, не розплющуючи очей.
— Прокидайся!
— Га? — Тимур сів. Блимнув невидющими очима.
— Досить валятися. Пора вирішувати, як діяти далі.
На сусідньому дивані напівлежав, випроставши травмовану ногу, Алан Ґрінлон. На кріслі ліворуч сиділа Лаура Дюпре. Ріно Хедхантер посунув Тимура й опустився на канапу поряд. Диван перелякано рипнув, прогнувшись під велетнем.
— Скільки я проспав? — тручи заспані очі, спитав програміст.
— Зараз пів на п’яту, — сказала Лаура.
— Я не пам’ятаю, як відключився.
— Ти хоч не забув, що забив Кацуро стійкою від офісного стільця? — посміхнувся амбал.
Тимур пригадав сутичку в лабораторії програмування. За нею прилинув інший спогад, значно менш приємний, — про Тіану Емерсон, бразилійку, що загинула безглуздою смертю. Загинула з його вини. Хлопець похнюпився.
— Вище носа, — Ріно штовхнув його ліктем, — у нас ще є лайно, яке треба прибрати.
— Що з ботами? — тихо поцікавився Тимур.
— Я нещодавно спускався у підвал, — долучилась до розмови Лаура. — Наразі все без змін: замість ботів у нас тепер шістдесят обдристаних овочів.
— Отож, ми маємо визначитись з подальшими планами, — повернувся до головного південноафриканець. — Поки ти спав, ми тут порадились і зійшлися на тому, що варіантів є два. Перший — ми забираємо свої паспорти, прихоплюємо всі, що є в цій будівлі, цінності і звалюємо з пустелі. Благо, машин тепер вистачає.
— Лишаючи все, як є? — скривився програміст.
— Так.
— Давай другий…
— Другий варіант без змін — хтось їде на Ель-Татіо у пошуку ботів-втікачів, везучи з собою кількох очманілих недоумків. З тих, що зараз спливають слиною у нашому підвалі, — Ріно затнувся. — Далі розказувати?
— Не варто, — похитав головою Тимур. Після тривалої паузи доказав: — Ми повинні довести справу до кінця.
— Ти певен, фелла? Сьогодні ми ледь не загинули. Всі четверо.
Алан та Лаура помовкували.
— Я розумію, що це невиправданий ризик, — ретельно підшукуючи слова, правив Тимур. — Розумію, не ми заварили цю кашу. І розумію, наскільки це небезпечно. Але ми
— Окей, — просто відповів Хедхантер.
— Хто поїде?..