Тимур і Ріно цілу хвилину роздивлялися скутери. Українець прискіпливо оглянув «Vespa LX 150». Скутер був не таким уже й старим. Щонайбільше — років вісім від моменту сходження з конвеєра, об’єм двигуна — 150 см3, максимальна швидкість — 95 км/год. Не так уже й погано, та все ж не надто обнадійливо, зважаючи на те, куди вони хочуть їхати. До «Honda Hobbit» Тимур не наважився наближатися. Останній серійний екземпляр «Хобіта» випустили в Бельгії 1991-го. Чоловік цього не знав, але здогадувався, оскільки мопед виглядав відповідно: оригінальний жовтий колір практично розчинився під плямами іржі.
Першою, на диво, озвалася француженка.
— Це мотоцикли? Це ж не мотоцикли, — Лаура випросталась, вперлася руками в боки й із підозрою глипала на два двоколісні транспортні засоби, які роздобув Макака. — Це скутери.
Тимур провів пальцем по затертому трикутному сидінні «Хобіта», який, здавалося, міг розсипатися від подуву вітру.
— Якщо бути точним, то принаймні один із них — це мопед. Я сумніваюся, що у цього об’єм двигуна більший за п’ятдесят кубічних сантиметрів.
— Яка різниця між скутером і мопедом? — зиркнула на нього Лаура.
— Останній навіть у місті ледве їде.
Забувши, що Джеймі не розуміє англійської, Тимур обернувся до карлика і, тицяючи в «Хобіта», саркастично запитав:
— Він хоч до 60 км/год розганяється?
Макака вловив насмішкуваті нотки і припинив посміхатися.
— Es casi nueva! — замахав руками коротун. — El motor es nuevo![87]
— Що він лопоче? — насупився Тимур.
— Каже, що в «Хонді» новий мотор, — відповіла Лаура.
Ріно, не вимовивши ні слова, підійшов і вмостився на «Vespa». Скутер просів під його вагою, але потім вирівнявся. Ключ стирчав у запаленні. Преподобний простягнув руку та крутонув ключа. Мотор умить задеренчав, із вихлопних труб чвиркнули струмини сизого диму. Ріно відштовхнувся правою ногою і покотив по колу, об’їжджаючи гаражі та повільно набираючи швидкість. Проводжаючи його поглядом, Тимур не міг позбутися придуркуватої думки про слона на триколісному дитячому велосипеді, та, попри це, скутер непогано тримався. За мить українець сидів на «Honda Hobbit» і торсав ногою важіль стартера. На диво, після другого натиску мотор заторохтів. Ще більшим здивуванням для українця стала швидкість мопеда. Він крутнув ручку газу та, не встигнувши прибрати ногу, ледь не злетів із сидіння. Двигун виявився новим і відчутно потужнішим, ніж у базової модифікації «Хобіта».
Намотавши по два кола на майданчику між гаражами, Тимур і Ріно спинилися перед воротами «робочої студії» Ікера.
— Як тобі, розумнику? — блиснув очиськами Ґроббелаар.
— Їздять трохи краще, ніж виглядають, — стисло схарактеризував Тимур. — Хоча я все одно не уявляю, як ми сунутимемо на них крізь пустелю.
Ріно обвів рукою півколо перехняблених гаражів і майстерень.
— Ти бачиш кращі, фелла? Тут справжній ажіотаж серед чуваків, які хочуть здати в оренду пару добрих скутерів. — Ґевал ураз посерйознішав: — До Сан-Педро доберемось, а там і пішки можна дійти. Я вже ходив, я знаю, — а тоді повернувся до Макаки та виставив угору великий палець на правій руці: — О’кей, аміґо! Ми беремо твої драндулети.
Тимур знизав плечима. Вибору справді не було.
— Трес діас… нам треба вони всього на… трес діас. Розумієш? — українець відігнув три пальці — вказівний, середній і безіменний. — Кванто? — і потер одна об одну пучки великого та вказівного пальців. — Кванто коста твої мотосіклетас пара трес діас?
— Oh, no! — замахав головою Джеймі. — No señor, yo separaré todo![88]
Макака схилився до старого чилійця та щось зашепотів. Ікер Кардозо дивився перед собою і наче й не чув, що йому нашіптує коротун, а потім, не ворухнувши жодною зморшкою на поритому складками та неголеному обличчі, тихо назвав суму: п’ятдесят тисяч за три дні оренди. Як гарантію Джеймі Камподо́ніко залишав свій паспорт. Макака з готовністю дістав із кишені зім’яті банкноти та відрахував Ікерові необхідну суму, після чого із дещо меншим завзяттям передав старому свій паспорт. Насамкінець Ікер Кардозо заправив до краю мопеди.
Лаура вмостилася позаду Тимура на затертому сидінні «Honda Hobbit». Маленькому Джеймі довелося сідати попереду ґевала на «Vespa», оскільки, сидячи ззаду, карлик не міг обхопити дебелого південноафриканця. Макаці не вистачало довжини рук, відтак коротун ризикував злетіти зі скутера на першому повороті. Зважаючи на габарити та конфігурацію «Vespa», виходило, що Джеймі стримів на колінах Ріно Ґроббелаара. Здалеку їх цілком можна було сприйняти за татка та синочка, котрі недільного ранку їдуть за місто порибалити.
Коли всі розсілися по місцях, за мить перед тим, як рушати, Ріно Ґроббелаар оглянувся на Тимура та переможно вишкірився, показавши два ряди міцних квадратних зубів:
— А тепер скажи мені, розумнику, як би ми добиралися до Сан-Педро, якби не мій комірець.
Вони повернулися на авеню Педро Агірре Серда та попрямували на південь до центру міста. Джеймі Макака показував дорогу.
