— Основне, що тепер нам відомо, як зупинити це божевілля: по-перше, треба переконати еквадорську владу заборонити риболовлю в океані щонайменше на рік, і це буде неважко, адже вони самі вважають, що причина в рибі; а по-друге, потрібно викачати воду та залити бетоном підземний цех — останнє, що лишилося від «NGF Lab», — виговорившись, Тимур нарешті помітив сконфужений вигляд преподобного і те, як він косо дивиться на Джеймі. — А що ти хотів сказати?
Ріно кілька секунд помовчав, не знаючи, із чого почати:
— Я бачив над селищем радіокерований дрон.
— Що? — вирячився Тимур. — Де?
— Над нами.
— Чому ти мовчав?
— Бо ти почав говорити про воду, наноагентів і «NGF Lab». Я подумав, що дрон неважливий, і… — Ріно повернувся до Джеймі та, несамохіть відступаючи від коротуна, тицьнув у нього пальцем. — Ем-м, чувак, якщо ти маєш рацію, то він також заражений.
— Може, він не… — Коршак хотів щось вигадати, щоб заспокоїти передусім самого себе, але нічого путнього на гадку не спадало. Навіть гірше, Тимур раптом усвідомив: якщо Оскар Штаєрман заразився, п’ючи воду з викопаного на півночі Сан-Педро колодязя (а чилієць, безсумнівно, заражений, інакше не малював би з такою скрупульозністю фрактали на стінах покинутих халуп), то немає жодної причини, через яку Джеймі Макака, скупавшись у воді з ліфтової шахти, не підхопив наноагентів.
І тут Ріно пробасив:
— Недоросток щойно розмовляв зі мною англійською.
У ту мить коротун здався: всі кахлі повернулися тильним боком, вогник свідомості загасила холодна пітьма.
Українець обернув голову до Джеймі та здригнувся, немов від удару струмом. На місці пігмея, здавалося, стояла зовсім інша істота: риси обличчя спотворилися до невпізнання, губи підібгалися, щоки вкрилися сіткою фіолетово-чорних вен, а почорнілі очі ледь не випадали з орбіт. Тимур спостерігав подібну переміну лиш один раз, та й то у кіно, на початку першої частини «Володаря Перснів», коли хобіт Більбо Баґґінс не схотів віддавати Перстень Влади Фродо. Таке несподіване, майже фізично неможливе перевтілення навіть у фільмі пробирало до дрижаків. Споглядаючи щось подібне наживо, Тимур не стримав крику.
Істота, яка колись була Джеймі Бруно Рікаурто Камподоніко, по-зміїному зашипіла та заклацала зубами. Від страху і Тимур, і Ріно відступили вглиб вітальні. Скориставшись цим, коротун шмигнув до дверей і вискочив на вулицю.
— Ти це бачив? — преподобний намагався приховати тремтіння, що спотворювало голос.
— Стривай, — Тимура вдруге пересмикнуло, — якщо він інфікований… це означає, що психоістоті відомо про нас.
— Е… — видав Ріно.
—
Українцю здалося, наче в грудях загупало ще одне серце. Він знову подумав про Штаєрмана.
—
Секунду вони витріщалися один на одного, а потім здоровань розвернувся, штовхнув двері та переступив через поріг.
У ту ж мить із вузьких проходів між приземкуватими будинками на протилежному боці вулиці вихопилися хльосткі звуки пострілів. Тимур збагнув, що по них відкрили вогонь, коли з дверної рами ліворуч від голови Ріно йому в обличчя бризнули дерев’яні скалки. Кілька куль з утробним «чшух!» угризлися в крихку саманову стіну будинка. Одночасно знадвору долетів звук розбитого скла. Тимур устиг збагнути, що куля влучила у вікно кімнати, в якій позаминулої ночі спав Джеймі, а тоді почув три огидні звуки — чвак! чвак! чвак! — схожі на ляскіт від падіння пласких каменюк у трясовину чи в багно, та зрозумів, що Ріно, чудернацьки розставивши дебелі ручища, завалюється на нього.
Наляканий і розгублений Тимур, замість того, щоб підтримати велетня, зробив крок назад. Ріно Ґроббелаар рефлекторно та незграбно, мовби сліпець, шкрябнув розчепіреними пальцями по одвірку, намагаючись як не встояти на ногах, то хоча б пом’якшити падіння. Українець побачив, як ззаду на сорочці преподобного розпливлася темна пляма, невиразна на синій тканині, після чого, глухо застогнавши, велетень повалився навзнак.
Тимур опустив погляд і занімів. Йому здалося, наче тіло вкрилося товстим шаром холодного липкого слизу, який повільно стікає на підлогу. На тулубі південноафриканця зяяли три страхітливі вогнепальні рани: дві — на животі, одна біля одної, ніби сліди від укусу гігантської змії, й одна — під правою ключицею. Вся сорочка спереду стала чорною та блищала від крові. Із ран поштовхами била кров. Груди під нею судомно здіймалися й опускалися.
— РІНО-О-О!!! — Тимур затулив нижню частину обличчя руками та захлинувся власним криком.
Після того як ґевал упав, постріли враз припинилися.
