Тимур опустився на коліна, зиркнув крізь дверний проліт на вулицю (ноги африканця не давали дверям змоги зачинитися), проте нападників не вгледів. По тому схопив Ріно під пахви та спробував ривком затягти вглиб вітальні. Із першого разу не спромігся — надто важким виявилось тіло Ґроббелаара. За другим разом українцю вдалося стягнути здорованя з порога, і масивні двері з легким стуком зачинилися.
— Чувак, — Тимур не усвідомлював, що з його очей струменять сльози, лишаючи сліди на брудних щоках. — Чувак…
Ріно Ґроббелаар надсадно хрипів — вдихи були короткими та поверхневими, неначе ґевал боявся вдихнути на повні груди, цідячи повітря крізь зціплені зуби, як людина цідить щойно заварений, дуже гарячий чай, — і тупився в Тимура виряченими від страху та здивування очима.
— Мене підстрелили, фелла? — Ріно наче досі не вірив у те, що з ним сталося. — Вони добряче дістали мене, так?
Зціпивши губи в тонку бліду риску, Тимур Коршак тамував схлипування та намагався не дивитися на рани, з яких на вкриту пилом підлогу хатини стікала кров.
— «Сутінкові» відкрили вогонь, — О’Донован негучним, але високим від напруження голосом проказав у мікрофон. — Карлик завернув на схід і вибіг у пустелю.
Ліза Джин Торнтон та Ерік О’Донован залишились у мінівені. Автомобіль сховали за півкілометра від південного в’їзду до селища на випаленому сонцем і всіяному цупким висхлим бадиллям майданчику, який колись був полем для сої чи кукурудзи. Ліза не відходила від Лаури Дюпре, яка нарешті розплющила очі, а чорнявий техасець відстежував через дрон пересування «сутінкових». Троє інших агентів на чолі з Джонні Лонґбоу вирушили до хатини, в якій зник Ріно та його низькорослий супутник.
— Стріляють із провулка між глухою білою будівлею та напіврозваленою крамницею навпроти неї, — продовжував коментувати О’Донован. Раптово він вигукнув: — А хай йому! Лайно! Вони когось підстрелили. Джонні, Джеку, ви бачите? Хтось стояв на порозі, коли почалася стрілянина.
Ліза відвернулась від Лаури та глянула на екран.
— Бачу, — притискаючи пальцем навушник, підтвердив Лонґбоу. Довготелесий агент зайняв позицію південніше від халабуди, в якій Ріно, Тимур і Джеймі провели ніч: заліг за невисокою та порожньою (за винятком, звісно, сухої, як камінь, землі) дерев’яною клумбою, притуленою до шерехатої коричневої стіни, що витягнулася на півкварталу. Він не зауважив, хто впав, але через оптичний приціл карабіна M4 чітко проступали ноги, що не давали змоги дверям зачинитися. Джек Елдрідж, Гаррі Харпер та Оллі Вонґ підкрадалися до будинку зі сходу.
Несподівано ноги смикнулися — не ворухнулися, а саме смикнулися — та щезли в будівлі.
— Хтось затягнув тіло досередини, — затуливши долонею тонкий дротяний мікрофон, зазначив Джонні, — в будівлі є хтось іще.
— Це Тимур, — прошепотіла Ліза Торнтон. На ній не було мікрофона, її слова ніхто не почув.
— Еріку, — покликав блондин.
— Джонні, — відізвався О’Донован і попередив: — Двоє виходять на дорогу.
Два невисокі еквадорці вигулькнули з провулка, із якого обстріляли Ріно. Незграбно тримаючи перед собою штурмові гвинтівки, вони посунули до будинку. Лонґбоу затамував подих, злився щокою з прикладом і натиснув на спусковий гачок. 5,56-міліметрова куля розтрощила щелепу першого з нападників. Уламки кісток розкраяли горло. Еквадорець, виючи та харкаючи кров’ю, впав на пісок. Наступний, хто йшов за ним, розвернувся туди, звідки прилетіла куля, але чи то через те, що забув уставити новий магазин, чи то тому, що не бачив, у кого стріляти, так і не відкрив вогонь. Лонґбоу прицілився і точним пострілом у шию звалив еквадорця.
— Гаррі, четверо в завулку, ліворуч за наступним поворотом, — поінформував О’Донован.
Харпер, який перед тим, як уступити в Сан-Педро, пов’язав голову незмінною банданою, переніс палець на спусковий гачок підствольного гранатомета. Продираючись крізь внутрішні патіо, він опинився північніше від будинку, в якому знаходилися Ріно та Тимур.
— Зрозумів, — коротко відповів він і метнувся до рогу перед поворотом. — Як далеко від мене?
— Рухаються до тебе, але дивляться в тому напрямку, звідки щойно стріляв Джонні.
— Чудово, — прошепотів Гаррі, опустився на праве коліно, вихилився з-за стіни та, не прицілюючись, гахнув із гранатомета в бік «сутінкових».
Граната розірвалася між нападниками. Трьох пошматувало, немов ганчір’яні ляльки. Четвертого лише поранило, відкинувши на середину завулка. Бідолаха підвівся й одразу впав. По тому спробував відповзти під захист найближчої будівлі, але за півтора метри закляк, уткнувшись лобом у землю.
— О’Доноване, підкинь когось мені, — пролунав у навушниках голос Вонґа. — Я на даху, на п’ять годин від Т-подібного перехрестя, на якому Джонні завалив двох перших.
— О’кей, Оллі, — відгукнувся О’Донован, — зараз щось придумаємо…
Від вибуху затремтіла підлога, а зі стелі та стін посипався тиньк.
