— Я бачу тебе, Тимуре, — то були перші слова, вимовлені Сліпим відтоді, як його взяли в полон. Голос прозвучав зверхньо, фальшиво та насмішкувато. З одного боку, Сліпий говорив як учень молодших класів, який уперше в житті переказує тільки-но прочитаний текст англійською; з іншого — попри скажений іспанський акцент, він розмовляв так, наче це Тимур знаходився в полоні, а не навпаки.
Усі погляди були прикуті до El Ciego. Скориставшись цим, Тимур Коршак накинувся на другого еквадорця. Схопивши бранця за бороду, він повалив його на землю. Заскочений зненацька, Елдрідж не встиг перешкодити. «Сутінковий» простягся ниць і зашипів. Пісок під ганчіркою, що обвивала шию, швидко темнів від крові.
— Ей! — Джонні Лонґбоу рвонувся вперед, щоб стримати українця, але Ліза Торнтон, піддавшись раптовому імпульсу, зупинила блондина.
Тимур накинувся на бороданя, притиснув лівою рукою його голову до землі, правою загріб жменю піску та буквально втер її в очі бранцю. По тому скочив на ноги та налетів на El Ciego.
— А тепер? Тепер краще? — високим, зривистим голосом вигукнув українець. — Тепер ти бачиш мене?!
Сліпий мовчав, хоча стало помітно, що він більше не «дивиться» на Тимура, — страхітливі білки нерухомо застигли. Після того як українець сипнув піску в очі бороданеві, El Ciego реагував лише на звук його голосу.
Несподівано Сліпий розтягнув губи в посмішці.
— Припини посміхатись, — просичав Тимур. El Ciego не поворухнувся: стояв зі скуйовдженим волоссям, посмішкою, що намертво прилипла до обличчя, і телющився в нікуди білими, мов молоко, очима. Коршак зірвався на крик: — ПРИПИНИ ПОСМІХАТИСЯ!
Ліза, Джек і Джонні, не втручаючись, мовчки спостерігали за неосягненою для них драмою, що розгорталася посеред пустелі.
Тимур підступив упритул до Сліпого. Їхні обличчя розділяло не більше ніж сантиметр. Українець міг чути неприємний солодкавий запах, що розходився від El Ciego та, здавалося, липнув до шкіри.
— Ти смієшся? Гаразд! Але послухай мене, — тремтячи від гніву, заговорив Тимур. — Ти шукало мене, бо зрозуміло, що не можеш керувати людьми, як ботами. Шукало, бо усвідомило, що заражені дорослі рано чи пізно помирають. А якщо помирають вони — помирає частинка тебе. Можеш вишкірятися скільки завгодно, але я знаю, як ти боїшся смерті, як боїшся повернутися в ту чорноту, з якої тебе витягли. І я хочу, щоб ти затямило: тобі кінець. Відтепер жодна людина більше не заразиться. Заражені ґуаякільці по одному вмиратимуть, а ті кілька нещасних, що виживуть, до кінця своїх днів сидітимуть у психушках. Ти сидітимеш разом із ними, рік за роком скнітимеш між сірих стін, аж поки вони не сконають. І тоді ти провалишся назад у своє нікуди!
Тимур важко дихав. Він відступив на крок і знеможено хитнувся. Здавалося, ще мить — і чоловік звалиться на землю від виснаження. Проте українець устояв на ногах.
— Чому ти мовчиш?
Сліпий продовжував знущально посміхатися:
— Ми ще побачимось, Тимуре.
— Здохни, — хрипнув українець.
Перш ніж Джонні Лонґбоу та Ліза Джин Торнтон усвідомили, що має статися, Тимур Коршак схопив Сліпого за барки та зіштовхнув у колодязь.
Б’ючись об його стінки, еквадорець шугонув униз.
Якби руки El Ciego не були скручені за спиною затяжкою, він іще міг би вціліти, чіпляючись за дошки чи гілля, вмуровані у стіни криниці. Із зав’язаними руками він не мав шансів. Сліпий поводир, який вивів півтисячі «сутінкових» із Ґуаякіля, який провів десять заражених ґуаякільців через півконтиненту до пустелі Атакама, зламав карк ще до того, як пролетів половину глибини колодязя.
Тимур, як міг, помстився за Хедхантера.
Дорогою до Калами Тимур Коршак розповів Лізі, Джонні й іншим федералам про ґрунтові води, що затопили підземну лабораторію мікробіології, а також про те, як, на його думку, наноагенти потрапили в рибу та морських ссавців, які викинулися на узбережжя Еквадору, а з риби — до голів жителів Ґуаякіля. Лаура Дюпре також слухала, картаючи себе, що не надала значення словам покійного Антоніо Арреоли. Наприкінці українець натякнув, як можна запобігти подальшому поширенню нанороботів, частина яких, імовірно, досі лишається в затопленому підземному цеху: заборона риболовлі в територіальних водах Еквадору й осушення та подальше бетонування залишків підземної лабораторії. Після нетривалого обговорення Ліза Джин Торнтон і Джонні Лонґбоу погодилися з Тимуром. На півдорозі до Калами Ліза зателефонувала до Вашингтона, стисло переповіла про останні події (жодним словом не згадавши про психоістоту) та попросила керівництво вжити вказані Тимуром заходи.
