Бот. Ґуаякільський парадокс полностью

— Пошукай у Google, подивись, що зараз твориться. Не знаю, що у вас розказують в новинах, але це не схоже на зомбі-хорор. Усе значно гірше, — Антоніо повів рукою, кілька разів клацнула мишка. — Хоча, зажди, зараз скину тобі один файл, сама все побачиш.

Skype «булькнув», сповіщаючи про надходження файла.

— Отримала?

— Зараз, завантажую… Що за?! — Лаура зойкнула та відсахнулася від екрана. — От лайно! На біса ти це скинув мені?.. Пробач, Тоні… — схаменулася. — Господи, я просто не очікувала.

— Позавчора мені привезли здорованя-електрика, який ні сіло ні впало просвердлив електродрилем довбешку своєму напарникові. Це, як бачиш, фотографія напарника. І це лише один приклад. Щось подібне третій день коїться по всьому місті.

— Боже…

— Убивць швидко ловлять, але вони геть неадекватні, тому їх везуть до мене, тобто до психіатричної клініки при Інституті неврології. Я намагаюся з’ясувати, що з ними не так, але… — чоловік потер борідку, — …я не знаю. Симптоми охоплюють розлади емоцій, мислення, орієнтування, сприйняття та пам’яті. Пацієнти цілковито відірвані від реального світу, дезорієнтовані, галюцинують, невиразно сприймають усе, що відбувається довкола, і до того ж неймовірно агресивні. Окремі випадки можна було б списати на психоорганічний синдром, однак у 99 % хворих немає ні слідів від травм, ні ознак ушкодження мозку ззовні.

— Може, це делірій[18] чи сутінкове потьмарення[19] свідомості, — припустила Лаура.

— Частково ти маєш рацію. Ми навіть називаємо їх «сутінковими». Та це не делірій і не сутінкове потьмарення. По-перше, я ніколи не чув, щоб сутінкове потьмарення свідомості було масовим. По-друге, усі випадки потьмарення свідомості, які мені раніше траплялися, були типово ендогенними, а я маю підстави вважати, що хвороба, яка перетворила кількасот жителів Ґуаякіля на монстрів, є екзогенною.

Більшість психічних захворювань поділяють на ендогенні, тобто такі, що виникли через внутрішні причини (наприклад шизофренія, маніакально-депресивний психоз тощо), й екзогенні, тобто спровоковані дією зовнішнього середовища (наприклад психоорганічний синдром). Причини ендогенних хвороб — це хромосомні аберації (порушення), генетичні захворювання, спадкові відхилення і т. п. Зовнішніми факторами, що спричиняють екзогенні психічні хвороби, можуть слугувати алкоголь, наркотичні речовини, радіація, віруси, мікроби, черепно-мозкові чи психічні травми тощо.

— Ти казав, що у них немає травм голови чи ознак органічного ушкодження мозку.

— Так, нічого такого немає. У крові не виявлено надмірної концентрації алкоголю, наркотичних чи будь-яких підозрілих речовин. І все ж я переконаний, що захворювання, із яким ми стикнулися, — екзогенне. — Розгладивши рукою зморшки на щоках, доктор Арреола витримав паузу — дав час Лаурі осягнути почуте. — Ми поки що ніяк його не називаємо. Але я впевнений, що це щось нове. До цього часу небачене в психіатрії. Більше того, деякі мої колеги схиляються до думки, що це щось може бути заразним.

— Що?! — Лаура уявила божевілля, яке розповсюджується повітряно-крапельним шляхом, як грип, і здригнулася. — Ти серйозно?

— Поки що я не можу спростувати чи підтвердити таке припущення. Але справа дуже серйозна. Ми з колегами порадились і готуємо статтю. Плануємо подати її до «The Journal of Clinical Psychiatry», «Psychological Medicine» чи навіть «Neuropsychopharmacology»[20].

— Тоні, ти справді вважаєш мене аж таким крутим психіатром, щоб питати поради? — об’єктивно Лаура була кращим спеціалістом, але аж ніяк не фахівцем, до якого потрібно звертатися за консультацією з приводу публікації статті в журналах рівня «Psychological Medicine» чи «Neuropsychopharmacology».

— Я потребую твоєї допомоги не як професіонала, а радше як друга. Я справді не знаю, що робити. Розумієш, із цими «сутінковими» відбувається багато дивного. Абсолютно однакова симптоматика, і ще… — Антоніо розвів руками та похитав головою. Не знав, із чого почати. — Є ще більш дивні речі. Власне, тому я й телефоную тобі.

— Конкретніше.

— По-перше, в усіх, кого привезли до нас після 8 січня, виявили надзвичайну чутливість до магнітного поля. Упродовж 9–10 січня хворі прибували щогодини, іноді з поліційних відділків привозили по п’ять людей одразу, і я помітив у всіх новоприбулих абсолютно однакові симптоми. Уже тоді я запідозрив, що захворювання може бути екзогенним. Я порадився з колегами, і ми вирішили скерувати кількох пацієнтів на магнітно-резонансне обстеження. Ми що так, що так не знали причини чи причин нападів агресії, тож подумали, що непогано почати з голови та подивитися, що там у них, ну, сама розумієш… — Арреола принишк.

— Ну і? — Лаура вже тоді мала би насторожитись, проте за п’ять із половиною років її мозок настільки глибоко сховав неприємні спогади, що тривожного дзвіночка не прозвучало.