Бот. Ґуаякільський парадокс полностью

А потім біля їхніх ніг із-поміж уламків вистромлюється чорна рука. Тимур і Ріно спочатку лякаються, але тут-таки розуміють, що то Лаура, яка вціліла під час бомбардування. Вони допомагають їй вилізти на поверхню, дають напитися, обережно відносять до джипа. Психіатр дивом уникла серйозних ушкоджень, якщо не брати до уваги вивихнутого плеча й опіків на спині та правій частині обличчя. Лаурі пощастило: її накрило великим уламком — Λ-подібним шматком бетону, який до влучання дев’яностокілограмової JDAM-бомби був частиною житлового корпусу, — уламок став над нею дашком і захистив від осколків і жару.

— Тимуре?..

Зіниці звузилися. Українець, як і раніше, телющився в телевізор. На екрані мерехтіли кадри, зняті оператором телеканалу RTS на узбережжі Еквадору два тижні тому. Туші китів і косаток. Тонни мертвої риби. Зображення перемкнулося на студію; дикторка заговорила про те, що отруєння невідомою речовиною, яка потрапила в організми риб і морських ссавців, досі вважають головною причиною масового божевілля в Ґуаякілі. Звук на телевізорі було стишено до мінімуму. Тимур не чув, що розповідає дикторка, бачив лише, як ворушаться її губи, але якби й почув, то все одно не зрозумів би іспанської. Втім, він здогадався, про що йдеться в сюжеті: за спиною ведучої нерухомо висіла фотографія розгромленого Інституту неврології.

Чому вони вчепилися в ту рибу?

Він повернувся до Лаури:

— Не знаю, як ви до цього поставитесь, але я хочу полетіти в Атакаму. Мені важко пояснити чому, але я хочу повернутися до того місця, де колись стояла «NGF Lab». Антоніо розказував тобі, як пацієнти відреагували на магнітне поле в МРТ. Тепер я вірю! Я вірю, що саме так і було. І це означає, що «сутінкові» насправді інфіковані, що це не просто психи, що це психоістота знайшла спосіб прорватися в їхні голови, обходячи мозкові плати. Мізки всіх тих еквадорців кишать наноагентами. А «NGF Lab» — це єдине місце у світі, де можливо виробити достатню кількість нанороботів, щоб заразити стільки народу.

— Комплекс знищено, — тоном вихователя в дитсадку, який пояснює чотирирічному дітлахові, чому не можна виймати ложкою око своєму трирічному братику, взявся втовкмачувати Ріно. — І тобі це відомо не гірше за мене, фелла. На місці «NGF Lab» — згарище. Від лабораторій навіть фундаментів не залишилося.

Тимур знову побачив, як із-поміж дрібних уламків, піску та пилу з’явилося чорне, наче в шахтаря, обличчя Лаури. Вона була живою, але заледве притомною і без їхньої допомоги навряд чи вишпорталася б із-під завалу.

(…від лабораторій навіть фундаментів не залишилося…)

Але ж вона вціліла. Лаура ж уціліла тоді.

Нечіткий здогад промайнув у голові.

— У тебе є гроші на три квитки до Антофагасти? — запитав він француженку.

Лаура торкнулася пальцями носа, потім — брови.

— Так. Звісно. Це ж поряд.

Не так щоб дуже поряд, але ближче, ніж Європа чи Південна Африка. Значно ближче.

— Тоді пропоную проголосувати. Ріно має рацію: в Ґуаякілі нам більше немає чого робити, але я хочу полетіти до Чилі. Повернутися в Атакаму.

— Я проти, — просто сказав Ріно.

— О’кей, — кивнув Тимур і подивився на Лауру: — А ти? Твоє слово вирішальне.

Психіатр не зрозуміла мотивів українця:

— Що змінилося за сьогодні? Впродовж минулих трьох діб ти нам мізки виносив, проклинаючи за те, що ми з Ріно притягли тебе до Еквадору.

— Я й зараз проклинаю. Але… — Тимур замислився. Йому було непросто пояснити. У голові все булькало та вирувало, наче в казані: напис на стіні, малюнки «сутінкових», два гелікоптери, з яких солдати розстрілюють натовп на подвір’ї Інституту неврології (натовп, у якому, напевно, знаходилися незаражені), та Лаура, що вилазить з-під уламків «NGF Lab». — Вони малюють Атакаму, лабораторії, яких ніколи не бачили.

Лаура ледь руками не сплеснула:

— Ще кілька годин тому ти казав, що це просто ілюстрації, які нічого не означають! І ти хочеш, щоб ми полетіли в Атакаму через те, що «сутінкові» зображують комплекс, якого давно немає? Тимуре, малюнки дають змогу довести напевно лиш одне: у головах «сутінкових» засіла психоістота, вона із незрозумілих нам причин прагне повернутися в Атакаму, та я сумніваюсь, що це їй допоможе. Воно і тебе кликало, але ти не допоможеш цій примарі, навіть якби згодився.

Тимур знизав плечима: