Тіп підхопив кошика й почимчикував слідом за дивною дівчиною, не набридаючи їй запитаннями, адже його рот був зайнятий їжею. Вона швидко крокувала попереду і виглядала при цьому навдивовижу рішуче й поважно.
Втамувавши голод, хлопчик наздогнав господиню кошика й пішов з нею поруч, намагаючись не відставати, що було не так і просто, бо дівчина мала довгі ноги, на зріст була значно вища, ніж Тіп, і, схоже, неабияк поспішала.
– Дякую за бутерброди, – ввічливо сказав Тіп. – Як тебе звати? Скажи, будь ласка.
– Генерал Джинджер, – була коротка відповідь.
– Ого! – здивувався хлопчик. – Ти генерал?
– Я командую Армією повстанців, – відкарбувала дівчина з надмірною, здалося, різкістю.
– Ого! – ще більше здивувався Тіп. – А я й не знав, що точиться війна.
– Ти не міг цього знати, – пояснила Джинджер, – бо це особлива війна. Дивно, що про неї досі ніхто не пробалакався, бо ціла Армія складається виключно з дівчат. Війна триває, хоча про це ніхто й не здогадується.
– Он воно що, – Тіп аж присвиснув. – А де ж твоя Армія?
– Десь за кілометр звідси, – сказала генерал Джинджер. – За моєю командою повстанці зібралися з усієї Країни Оз. Сьогодні ми збираємося перемогти і скинути з престолу його величність Страшила. Армія повстанців чекає лише мого прибуття, щоб вирушити в похід на Смарагдове Місто.
– Нічого собі, – зітхнув Тіп. – Хто міг би подумати?! Але дозволь усе ж таки поцікавитися: навіщо ви хочете скинути з престолу його величність Страшила?
– Баста! Скільки може Смарагдовим Містом правити чоловік? – заявила дівчина з викликом. – Крім того, місто прикрашене коштовностями, які значно більше підходитимуть для перснів, браслетів і кольє, а на гроші, які без пуття лежать у королівській скарбниці, можна для кожного повстанця купити не менше дюжини нових суконь. Ось чому ми збираємося завоювати Місто, скинути уряд і правити віднині самостійно.
Ці слова Джинджер промовила з енергією та рішучістю, що свідчили про серйозність її намірів.
– Але війна – це жахливо! – нагадав Тіп.
– Ця війна буде дуже приємною, – бадьоро відповіла дівчина.
– Багато кого з вас, певно, вб'ють! – далі вів хлопчик страшним голосом.
– Еге ж бо! – виклично посміхнулася Джинджер. – Жоден чоловік не може протистояти вродливій дівчині, а тим більше образити її. А в моїй Армії всі вродливі.
Тіп розсміявся.
– Може, твій розрахунок правильний, – зізнався він, – але вартового міської брами недарма знають як найвірнішого вартового, та й королівське військо не здасть місто без бою.
– Ха! Військо зледащіло і втратило свою колишню силу, – із презирством кинула генерал Джинджер. – Тільки й клопоту має, що відрощувати бакенбарди, та й то – половину жінка повисмикувала. Коли правив Чарівник, солдат із зеленими бакенбардами був у розквіті сил, тому й Чарівника багато хто боявся. Але хто, скажіть, будь ласочка, боїться Страшила? Е ні, королівське військо для війни вже зовсім не годиться.
Якийсь час вони йшли мовчки і незабаром прибули на велику лісову галявину, де зібралося кілька сотень дівчат. Вони сміялися і гомоніли між собою, як сороки, – так весело, наче зібралися не на війну, а на пікнік.
Тіп зауважив, що повстанці були розділені на чотири загони. Форма у них була точнісінько така, як у генерала Джинджер. Однак у представниць Краю Жувачів попереду на спідницях був голубий клин, Краю Ковтачів – рожевий, Краю Моргунів – жовтий, а в дівчат із Краю Лісовиків – фіолетовий. Кожна мала зелений жилет на честь Смарагдового Міста, яке вони збиралися завоювати, а колір верхнього ґудзика вказував на місцевість, звідки прибула власниця жилета. Загалом армія виглядала дуже вишукано й ефектно.
Тіп подумав спочатку, що дивні повстанці геть беззбройні, але він помилявся. У кожної із закрученої на потилиці зачіски стирчали дві довгі блискучі спиці для плетіння.
Генерал Джинджер залізла на великий пеньок і звернула до армії з промовою.
– Подруги, співгромадянки і вродливі панянки! – промовила вона. – Ми починаємо велике повстання проти чоловіків Країни Оз! Ми завоюємо Смарагдове Місто, – скинемо з престолу короля Страшила, захопимо тисячі дорогоцінних каменів, безліч коштовностей, розграбуємо королівську скарбницю і будемо владарювати над нашими колишніми гнобителями!
– Слава-а-а! – закричали ті, хто її почув. Більша частина армії, як здалося Тіпу, була надміру захоплена балачками й навіть не звернула увагу на промову свого генерала.
Тут пролунала команда вирушати, дівчата розбилися на чотири загони і швидким кроком рушили до Смарагдового Міста.
Хлопчик плентався позаду всіх, навантажений кошиками, пледами й тюками – все це добро скинули на нього браві вояки. Незабаром вони підійшли до зелених стін міста і спинилися біля воріт.
Вартовий міської брами вийшов і заходився з цікавістю розглядати військо, наче перед ним був цирк. Зв'язка ключів висіла в нього на шиї, а руки були недбало засунуті до кишень. Вартовий явно не підозрював, що біля стін Міста стоїть ворог, тому звернувся до дівчат дуже галантно:
– Доброго ранку, люб'язні панночки! Чим можу прислужитися?
