Ще пвгодини ми з Василем обходили пристань, питали про вльн мсця, нарешт натрапили на невеличку шняву. Каптан повдомив про закнчення завантаження та вдхд з порту за годину.
-Вот только забру разршн в портовой управ, - додав вн згодом.
Я розрахувався, потм майже силомць заштовхав Ликових на борт та спустився до парапету.
Василь щось прокричав, проте в натовп мен не вдалось анчого зрозумти. Дочекавшись, коли корабель вдйде вд пристан та рушить в астральне море, я пднявся по сходах на площу попрямував до столиц.
Було вже далеко за полудень. Настрй нарешт почав вибиратися на зустрч гарячому сонечку. Ота паскудна частинка, що гризла мою душу постйними докорами, мовляв, навщо ти допомагаш, вдтепер занурилася в свою нрку, поступившись мсцем "задоволенню", яке бува у людини, що виконала достойну справу... Я вдчував себе прекрасно, як то кажуть - на пдйом. з таким настром пдйшов до портових ворт Новограда.
Охорона, чоловк десь з десять, втупилась в мене поглядом. Врнше, солдати оглядали майже кожного вижджаючого. Декого зупиняли та розпитували про мету прибуття.
От не думав, що в мсто не всх пускають. В цю ж мить почув, як хтось сердито лаявся, мовляв, "нема що робити цим бовдурам".
-Вчора такого не було! - бурчав чолов'яга. - А сьогодн що змнилося? Кого, Нхаз вас бодай, розшукують?
-У нас прказ! - рявкнув один з солдатв. - А будш прчть да прркаца, вощ в холодную загрмш!
Я протопав мимо, намагаючись не встрявати в суперечку.
Ворота були вдчинен навстж. Масивн, величезн... зроблен ледь не з вкових дубв... Та ц стулки сам Нхаз не здола! х, мабуть, три десятки людей з мсця не зрушить.
Я дивився на вирзьблен на дерев узори, а сам неспшно заходив пд арку, прикрашену нехитрими цегляними плястрами. Рзкий перехд вд свтла до темряви на деякий час ослпив мене. Прийшлось навть зупинитися.
Треба вдмтити, народу тут вешталось - хай Сарн милу! Зажджали вози, сунулися яксь натовпи богомольцв... йшли торговц, солдати, матроси... то в середину, то назовн... Вс пруться, штовхаються... Мене це починало дратувати.
Нарешт оч по-обвикли. Всередин чималого прозду з високими арками кам'яного зводу було довол бруднувато та ще воняло чимось тухлим. Вдчуття, що то наче стни обдзюрен сотнями вдвдувачв.
Денде виднлися мозачн сцени з життя Святого Тенсеса, поряд з якими стояли яксь приждж роззяви. По сут, найбльше тухлятиною воняло саме пд цими образами. Може оц богомольц на радощах всикалися.
Я поквапився минути цей прозд нарешт вибрався в мсто.
Квартал, куди вдразу потрапив, звався Торговим Рядом. Скажу вдразу, мсце довол колоритне. Розповдали, що тут здебльшого нхто живе, а лише стоять яксь лавки, крамниц, конторки та склади. Так воно здавалось на перший погляд. Проте трохи згодом я вияснив, що в цьому квартал чимало зажджих домв, як на ельфйський манер прозивали хотелями.
Головна вулиця, що йшла прямо вд Портових ворт, мала назву Велика Хлбна. Закнчувалась вона Вчевою площею, поряд з якою розташовувались Мський, Ратний Розшуковий Прикази.
Ледь я пройшов по бруквц крокв десь зо сто, як вдчув наче щось тисне... Навть озирнувся... лише за мить второпав - будинки! Так, так... величезн кам'ян споруди, як наче гганти з давнх легенд, нависали над людьми, суворо спостергаючи за ними. Бльшсть будвель складалися з чималих валунв, як додавали спорудам бльшо масивност. вд цього, мабуть, той тиск.
Я поквапився проскочити цю вуличку, але куди там! Похд по нй затягнувся хвилин на п'ятнадцять. А будинки чим дал, тим масивнше ставали. Навть не знаю в чому причина того дивного остраху, який охопив мене. Ходив печерами то не так нервувався, а тут... Ще ця штовханина на вулиц, сута... Толком не пройдеш.
Слава Сарну я нарешт вирвався на площу та глибоко вдихнув. Серце заспоколось, стало трохи легше. Я наблизився до якось величезно стату, яка судячи з одягу, зображала мага, навколо якого в молитовному екстаз виднлись деклька фгур в довгих плащах з капюшонами до очей. Пам'ятник облюбували голуби, як вже встигли покрити його чималим шаром гвна.
До реч, в мст було багато всляко живност. Рзноманття собак взагал вражало: тут тоб й товст песики з короткими лапами, велик кошлат потвори... руд, чорн, бл з плямами... Вибирай, якого схочеш.
А котв? Матнко моя! Вони важно крокували вулицями, наче купц, або яксь шляхтич... сидли на парканах, чи карнизах, роздивляючись перехожих з таким видом, яким мська стража огляда рзношерсту публку, що прибувала в столицю... хитро виглядали з маленьких пдвальних вконець, явно задумуючи якусь пдлу справу...
Не можна обйти й птахв. Бруквка, дахи, паркани - усюди сидли, лтали, гуляли, срали жирн голуби, а мж ними стрибали задирист горобц.
