-Хмм... Лок згадував пригоди на тому остров... дещо розповдав... Я чомусь уявляв вас зовсм не таким... але зараз подивився, зрозумв, що помилявся, - говорив Сивий якимись загадками.
- що ж Лок про мене такого сказав? - я знову вдкусив саморобну рибну трубочку запив це елем.
Дво молодших братв посла так не сли з нами. Вони чомусь стояли трохи осторонь, дивилися на нас майже не клпаючи своми чорними оченятками. Наче дв стату.
-Лок описав вас, як суворого непдкупного вона... який слду свом древнм пвнчним традицям... Такий соб Сврр.
Знову це м'я. знову вкотре мене порвнюють з цю давньо людиною... Хоча, чому "давньою"? Сто рокв, хба це такий вже довгий термн?
-Сврр, - повторив я, смакуючи це слово.
-Так... Ви ж з нгосу? Тод повинн знати, хто такий Сврр, чим вн вдомий.
Я невизначено знизав плечима. Посол м'яко посмхнувся раптом заявив:
-Ви мен подобатеся, Боре! Тому скажу прямо, що ми завжди будемо рад вашому взиту до нас.
-Дякую, - кивнув я у вдповдь.
Чомусь здалося, наче цей посол веде з мною якусь дивну гру. Сенс я ще не вловив, але вже починав щось невиразно уявляти. Особливо псля фрази гберлнга: "Якщо буде необхдна наша допомога - можете звертатися". Згдно мсцевих традицй, я повинен заявити, що також готовий допомогти. А коли те зроблю, зажену себе в кут, бо вд сказаного, як людина слова, вдмовитися потм не зможу. Тому я вагався.
Ми зустрлись з послом поглядами, в цю ж мить виршились мо подальш д.
-Якщо буде потрбна моя допомога, - заговорив я, - якщо вона не буде суперечити, звичайно, мом... власним поглядам... то я готовий вам теж прийти на допомогу.
Сивий посмхнувся знову вдпив з свого кухля.
-Рука руку ми, - неголосно промовив вн, я раптом подумав, що гберлнги не так вже лопухи, якими х малюють обивател. х "гри" не менше хитр та заплутан, нж у ельфв.
Я жваво допив ель, дов рибу, потм подякував послу за частування. Ми з ним розпрощалися, в цю мить його брати винесли якийсь одяг.
-Взьмть... Це дарунок, - заявив Сивий. - Для вашого друга. Здаться, вн йому буде потрбний.
- знову велике спасиб, - вичавив я з себе.
Мен прийшлося прийняти той одяг. Але в душ я був обурений, що доводиться так вчинити. Знову (хоча б формально) стану залежним вд когось.
Я виглянув назовн. Першосвт сидв кроках в десяти. Його обличчя все ще мало зеленуватий колр. Я пдхопив хлопця пд руку, допомг йому пдвестися ми повльно рушили геть з кварталу.
В Торговому Ряду знайшли тихе мстечко, де присли на лаву.
-Ну що? - дозволив я соб сердито прикрикнути на хлопця. - Що з тобою робити?
-Оххх! - важко зтхнув Першосвт, випускаючи з свох легенв такий ядрений вихлоп, що мен аж самому погано стало.
-Гаразд! Пшли до мене... Вдспишся, а вранц поговоримо... Може в баню сходимо.
-Спасиб, брате, - вичавив з себе парубок. - Я так не второпав, чого вд нас т гберлнги хотли?
-Судячи з усього, ти м добре напакостив! Вони, бачу, взагал-то не полюбляють канйцв... Мабуть мсцев м немало лиха роблять. А тут ти, ведмдь драний, м квтники пошкодив! Що ти хотв у вдповдь? Меду з молоком?
Першосвт хотв посмхнутися, але на обличч вдобразилась така потворна маска, що хоч плюй в не, аби вноч не наснилася. Хлопець спробував встати самостйно, трохи похитнувся, проте втримався на ногах.
ми з ним повльно поплентались до Портових ворт...
4
...Ледве я замкнув двер та спустився сходами, як до мене пдйшла Зая Корчакова. Жночка витерла руки забруднен борошном об свй фартух мило посмхнулася. Ямочки на щчках стали бльш виразними, роблячи обличчя таким, наче воно свтиться зсередини. Я навть на мить завмер, любуючись хазяйкою трактиру.
-А вами, Ратмире, сьогодн цкавилися, - неголосно сказала Зая. - Псля ранково колотнеч, приходили з Мського Приказу.
-Стражники?
-Якйсь молодший урядник...
-Один?
-Та н... з парочкою помчникв... Я х покормила, заспокола. Вони й пшли геть.
-Я вибачаюсь за ту дурну бйку, - пробубонв у вдповдь, вдчуваючи, як починаю червонти. - що ж вони хотли?
-Питали хто та що... звдки... Але я ж сама не знаю, - чомусь загадково посмхнулася жночка.
-Якщо вам цкаво, я можу вдповсти.
-Ну це не обов'язково... Я н на чому не наполягаю, - Корчакова потерла кнчик свого носа, в результат забруднила його мукою. - А у вас, Ратмире, довол жорсткий... навть чпкий погляд. Не думаю, що ви матрос торгвельного флоту... чи вантажник, яким прикидатесь... Я в цьому вже набила руку.
От кажи псля цього, що жнки не водяться з Нхазом. До реч, вн, кажуть, покровитель кабакв, трактирв та шинкв... Тому не дивно, що у За такий нюх на людську природу.
- ви нчого не сказали тому уряднику? - обережно запитав я.
-Нчого... А варто було б?
-Хто зна, що та чого варте, - знизав я плечима. - У мене до вас прохання. В кмнат залишився вдпочивати мй товариш. Чи не могли ви приглянути за ним?
-Добре, - хитнула головою Зая. В очах я прочитав жночий нтерес. - А ви куди ж?
-Треба повернутися до столиц... Дещо не закнчив.
-Так вже вечор. Я б не радила вештатись Торговим Рядом, як зовсм стемн.
