-Молодший над старшим? - перепитав Першосвт.
-Так, тоб не почулося. Ви - молодш сини, як походять вд бобрв, котрим творець дозволив лише торгувати та видобувати залзо, мж ншим - для потреб водяникв, - паладин розтягнувся в хиднй посмшц. - А справжню справу - риболовлю - вдав найстаршим, як найгдншим... Це плем'я по-свому намагаться пояснити, чому вони, як найкращ та улюблен дти свого бога, опинилися у вдноснй залежност вд канйцв. З х оповдань виходить, наче це свого роду переврка на мцнсть. Опускатися до рвня людини м... па ком ль фо! Тобто, не вдповда хнм правилам хорошого тону...
-Дурня якась! - заключив Першосвт, чомусь кидаючи на мене здивований погляд. А може шукав пдтримки.
-До реч, в стар часи ви, люди, мркували приблизно так само, - продовжував Бернар.
-А ви, ельфи, нам, типу, все об'яснили? Так? - нахмурився парубок. - От кнчай ти, Бернару, приндитись... Можливо в давн часи ельфйський народ був бльш розвинутий, бльш... Як там? Ци... цивло...
-Цивлзований, - пдказав паладин, при тому крадькома посмхаючись.
-Ось-ось! Але зараз ви нчим не вдрзнятесь вд нас... вд "бобрв", бо втратили першсть... як оц тво водяники... можливо через власну гординю! Дивиться, не опиниться на хньому рвн!
Поки теревенили, не помтили як з'явилась Стояна разом з свою супутницею - риссю. Вона, мовчки, пдйшла до Пименова, простягнула йому невеликий мшечок. А потм, помтивши нас, рушила назустрч.
Кон, почувши наближення рис, невдоволено забрикалися. Я схопив свого рисака за морду та ледь заспоков.
Двчина побачивши нервування тварин, жестом наказала свой кшц вдйти назад. Лада сердито труснула хвостом, але все ж послухалася свою хазяйку. Стояна поглянула на нас, спробувала посмхнутися та псля наближення, невимушено привталася.
-Ти тут в справах? - нахилився Першосвт. Вн також спробував посмхнутися, але вийшло якось дурнувато.
-Да вось, сустрела Благолюба... То да сйо, цяпр йаму трох дапамагаю на лсапльн...
Двчина вдповдала якось напружено, очевидно не квапилась бути вдвертою.
-А ви тут па якх причинах? - запитала вона, кидаючи кос погляди назад на Пименова, котрий нахилився над казаном.
Першосвт, той ще балакун, ледь не почав розповдати про наш плани. Вн встиг сказати про Бле озеро, а потм наштовхнувся на мй погляд та закусив язика.
-Куди? - Стояна тут же зацкавилася. - Да возра?
-Тоб щось треба? - запитав я.
Двчина щось забубонла про листя дуба, як вона вже принесла, потм про звробй... здаться про глд, руту... Стояна нахмурила свй лобик, дивлячись кудись вбк, а потм пробурмотла про кропиву та чись корння...
-Йани павнни расц ув азйор ручайов, - вже бльш зрозумло додала вона. - Нам то треба для зйолк.
-Я чесно скажу, в рослинах не тямлю...
-А магу я з вам з'здзць? Нам лк няк н удаца пригатаваць. - Тут Стояна глянула вбк Бернара та, наче вибачаючись, додала: - Ляченн Святлом, безумоувна, можа дапамагчи, ал ми врим больш слам природи.
Паладин зробив таку пику, буцмто почув якусь найдурншу дурницю. А я раптом подумав от що: звичайно, такий баласт, як Стояна, яка шука трави, нам н до потреби - буде заримувати нас, та й це зайв вуха. Але чисто по-людськи зрозумти ситуацю було можна. От уяви, - казав я соб, - якби ти, наприклад, теж тяжко захворв, чи знайшовся б хтось такий, котрий кинувся б готувати бальзами чи настоянки? Чи вдправився б вн на пошуки трав чи коренв, не потребуючи за те оплати? А якась мордяка, на кшталт мене, раптом заявила, що такий помчник заважа займатися справжнм длом.
Хоча, треба соб в тому ззнатися, вс ц пояснення, якими я обклав себе стосовно Стояни - лише оболонка... Якщо бути чесним, то насправд справа в Бернар... Тобто, в мой образ на нього. Не очкував отримати вдмову вд паладина. Вважав що вн все ж рушить з мною... розраховував на його поради... та й на пдтримку... А тепер прийдеться все ж спиратися тльки на себе!
-Добре! - кинув я двчин, застрибуючи в сдло. - У нас тут ще один кнь . Коли сама бажаш, то похали.
Стояна хитнула головою та вдйшла до друда. Вони удвох деякий час розмовляли, вочевидь оговорюючи подальш кроки. Повернувшись до нас, двчина довол хвацько заскочила на жеребця. Той злякано захропв, побачивши як з-за кущв наближаться Лада. Стояна тут же нахилилася щось зашепотла на вухо коню. Той миттво випростувався та припинив хропти. Рись присла та втупилася в двчину немиготливим поглядом.
Мен здалося, що мж ними двома проходила незрима бесда. Лсова кшка сердито замахала хвостом, а потм демонстративно прилягла, буцмто не збиралась бльше нкуди не йти. Стояна потупила погляд, наче тльки-но оправилася вд непримно розмови.
Ми розпрощалися з Бернаром рушили в дорогу. Дощик посилився. Лише коли стежка завела пд густ крони дерев, стало тихше.
До Блого озера, судячи з мальовано мапи, яку демонстрував посильний Розшукового приказу, було десь пвдня, якщо хати верхи. Селище водяникв розташувалося на пвденному берез водойми, поруч з болотом, яке, здаться, називали Мороком.
