-Он очнь хочт о чом-то поговорть, - нахилився вперед хлопець. - Тпа, важни свдня...
-Ну так й дь сам до нього, й послухай оц важлив свденя.
-Ви кажца н понял... Жуга настоятльно прост мно вас отправца к Анчут. мно вас!
-Чому?
-Он сщтат вас толковим чловком... кром тово - н прчасним к мстним длшкам.
-Примно чути, - оскалився я. Насправд оц пахуч ялини грше солодкого меду.
-Здсь, в Свтолсь, - запекло затараторив хлопець, - водянк еднствни, кто прязнно относца до Лг...
От вн каже це, а я чомусь чую голос сава. Не схоже, що цей посильний настльки розумний, яким хоче здатися.
-Ти хотв сказати - до Розшукового приказу, - перебив я його.
-Ну... ето тож... Вот сл взять лсовков, так т открито подстркают к нповновню... Постояно прходца отправлять в Озйорно урочщ вони отряди, штоби х усмрять, - посильний озирнувся, наче боявся що нас пдслуховують. А потм неголосно додав: - Нам нкак нльзя разбрасиваца союзнкам. Нкак!..
А гвна ви мерзлого не хочете? - роздратовано мркував я тод. - От навщо мен ваш "союзники"? Крутите словесами, як т гоблни сонцем!..
-Це все? Тльки побазкати з Анчутою? - спитав мене Першосвт.
Я труснув головою, вдганяючи дурн думки.
-Не зовсм, - вдповв товаришев. - Недалеко вд водяникв живе один медовар. Його звуть Богданом... е-е-е... Лютиковим... Вн доносить, наче хтось в полях потраву розкида. От Розшуковий приказ й просить нас подивитися... Вияснити, що до чого.
Першосвт задумливо подивився кудись вдалечнь. Ми з ним минули березовий гайок. Звдси дорога роздлилася: одна частина пшла вздовж кам'яних мурв, а друга - повертала рзко на схд, до далеких-далеких грських гряд, вершини яких зараз були огорнути срими тучами. Дал за ними лежало Темноводдя.
До реч, вештаючись Новоградом почув вд когось одну цкаву сторю, дуже схожу на правду. Наче колись в астрал зткнулися три острови. Так з'явився один великий алод Кватох, котрий длився на Свтолсся, Темноводдя й Сврю. Через це зткнення з'явилися в центр алоду мереж гр.
Ми з Першосвтом оминули звален в купу величезн тесан дерев'ян стовбури й вихали на велику длянку. Крокв за двст звдси виднлася будвля лсопилки. Людей тут було небагато, вони чомусь не працювали, а сидли маленькими групками.
-Гей! Де тут знайти керуючого? - запитав я у одних.
-Да тама он! - вказали нам на дерев'яну будвлю.
-А чому тут тиша така? - запитав Першосвт. - Сталося чого?
-Так, мл чловк, вдш от клщй спаса нт.
-Тобто?
-Тю! Ну каво укусят, сразу болт, - запекло затараторили люди. - Жар, брд... лхорадка... лжш, ак брвно... Тошнт, только голову поврнйош... Да тло всйо ломт, словна на нпогоду.
-Уж два дсятка работнков слягло! - заявив нший чолов'яга. - Визвал з столци свящнков да друдов. Думают, што ето дло рук мпр.
-Чого так? - здивувався я.
-Да могл завзт гадость какую-то со свох пустинь...
-А що, клщ в пустелях водяться? - здивувався Першосвт. - Та звдки тут мперськ поспаки? Ми ж не на Святй Земл, врешт решт!
-О! - чолов'яга поважно захитав головою. - Аткуда, да аткуда! Ет сволоч умудряюца бить впутаним во всх подозртльних длах! Помнш, как било на Умойр? л Форокс? Чйни уш там торчал?
Ми з Першосвтом перезирнулися. Здаться, вн також не особливо знав, чи вуха там побачили мсцев лсоруби.
Я ж мж тим пригадав слова Сави - вантажника Мухова: "...ето всйо чрз клщй! Мол, кусают оттово люд болют... страх как болют... Лежат, ак мйортви".
-Работи стал! - заговорив нший чоловк. - А нам см' кормть нада! То ж прходм... да осторожно пробум лс валть да разплвать на доск... Щас сдм, ждйом разршеня на оно.
Тут я бля лсопилки помтив постать Бернара. Вн та ще дво священикв стояли над людським тлом, що було накрите старою дерюгою, запекло про щось сперечалися, при тому частенько вказуючи вбк. Я прослдв напрям та побачив ще одну людину. Судячи по характерному одягу невеличкому ведмежат, який сидв поряд з ним, це, скорш за все, був друд. Вн щось варив у казан на невеликому вогн, помшуючи дерев'яною палицею. При тому робив вигляд, наче поряд нема няких церковникв.
Бернар побачив нас тут же залишив свох товаришв, рухаючись назустрч. Ми з Першосвтом пришпорили коней та похали вперед.
-Доброго ранку! - сухо привтався паладин. Було помтно, що вн був чимось роздратований.
Я зскочив вниз та спитав про справи. Бернар сердито хмикнув та сказав, що стикаться з подбним вперше.
-Борррдль дйо мерррд... Повний срач! - неочкуване вилаявся паладин. - Клщ й ранше кусали, але щоб з таким ось результатом.., - тут ельф вказав рукою кудись убк.
Я повернувся жахнувся: за горою повалених дерев пд саморобним навсом лежало з пвтора десятка людей.
-Овва! - вирвалось само собою. - Жив?
-Поки ще жив, - хитнув головою Бернар.
- що це означа? Захворли?
-Хтозна! Ми тльки годину назад сюди прихали... Якщо врити друдам, все через клщв. Прямо напасть якась! Весь лс навколо лсопилки кишить цими стотами.
-А друди тут давно?
-Другий день. Мж ншим вони кажуть, що чули про так випадки... Хоча мен здаться, вони й сам мастаки витворяти щось подбне.
-Ти х в чомусь звинувачуш?
