-Н, - роздратовано вдповв Бернар. Не дивлячись на це заперечення, мен чомусь подумалось, що ельфу дуже б хотлось бачити винними саме друдв.
-А чому лсопилку не закриють? - спитав Першосвт. - Та тут треба все ретельно переврити...
-Ще повчи нас, що робити! - огризнувся паладин. - мж ншим, нас вже покликали, коли тут почався суцльний мор! Мський приказ занадто довго колупався в одному мсц!
-Друдв також приказ покликав? - промовив я.
-Та це Добромил Лтов, керуючий лсопилкою, наполг! - невдоволено кинув ельф. - До реч, ось той чолов'яга з ведмежам - Благолюб Пименов. - Сказав так, наче я повинен був його знати. - Зараз варить якесь злля. Буде пробуватиме самостйно лкувати...
-А ти чим невдоволений?
Чесно кажучи, я вже знав вдповдь. Тим паче паладин сказав "самостйно", та й ще з таким соб глузуванням. Бернар бачив в цьому друд суперника. Так-так, вн, як паладин, як служник Церкви, няк не мг змиритися з тим, що прийдеться спвпрацювати з язичниками. А якщо т ще й вилкують хворих лсорубв (без допомоги церковникв), то легко може народитися пдстава для подальшо недоври до Церкви Свтла.
-До реч, тут Стояна, - заявив Бернар. - Вона зараз яксь травки збира.
Я кинув погляд на лс та побачив серед дерев чиюсь невеличку фгуру.
-А вона знаться з цим Благолюбом? - спитав у паладина.
-Можливо... Коли я прибув, то мен повдомили, що вона допомага йому. все.
-Ясно... Отже, мен вже зрозумло, що ти з нами не подеш?
-Поки н... Вибачай... Плани рзко змнилися... Треба з цю справою розбратися.
- що ти будеш робити?
-Ми, - поправив мене паладин, хитаючи головою вбк свох товаришв. - Ми будемо робити... Якщо вдверто - спробумо лкувати Свтлом.
Я погладив морду коня, поглядаючи при тому на тла пд навсом.
-Серед лсорубв шириться чутка, буцмто в появ тако велико клькост клщв повинна мперя, - повдомив я ельфа.
-Завжди ми в чомусь шукамо руку якихось ворогв, - роздратовано вдповв той. - А найчастше причиною проблем виявлямось ми ж сам. Все через власну безграмотнсть, яка й призводить по помилок...
- в чому ти бачиш нашу, людську, провину? Конкретно в цьому випадку? - я кивнув на нерухом тла лсорубв.
-В чому? Як би це зараз дивно не прозвучало, але я погоджусь з Пименовим... з друдом... Ми прийшли в цей свт... а конкретнше - в цей лс... нещадно його вирубамо, плюючи на всх нших стот! Невже думамо, наче нам за те нчого не буде?
-Овва! Так ти вважаш, що це, так би мовити, кара? - ощирився я. - За вирублен дерева? Ти хоч сам в це вриш?
Паладин нчого не вдповв, тим самим пдтвердивши мо припущення.
Першосвт, який робив вигляд буцмто йому не цкава наша розмова, сидв на кон та дивився кудись вбк. Я прослдв його погляд та лише побачив метелика, який пурхав над квтами. Невеличкого жовтого метелика.
-Слухай, Боре, - довол голосно промовив хлопець, не вдводивши очей з галявини. Вн начебто вдчув мою увагу. - Я от що раптом подумав. Оця лтаюча стота... метелик... Чи зна вн про наше снування?
-Тобто?
-Ну от уяви соб, наче ти - це вн... Або якийсь жук... мураха...
- що?
-Чи знаш тод про снування людей? Знаш чим вони живуть, що роблять?.. Або чув ти про астральне море, яке пожира землю... цей острв?
Я здивовано поглянув на хлопця. На якусь мить здалося, наче вн мене пддражню. Але хлопець був цлком серйозний.
-Н, - раптом захитав вн головою, - для тебе... для метелика цей острв взагал увесь свт! Як для нас Сарнаут... колишнй Сарнаут... А поза ним - нчого нема. Просто нема!
-Я про це не думав, - вдмахнувся вд Першосвта. Щось в мене зараз не той настрй, обговорювати подбне.
-А я навпаки... постйно думаю... Ми от б'мося з хадаганцями... з мперю... А мурахам на те начхати! м на все начхати!.. Ми ж нколи х не помчамо. Ловимо, топчемо, гонимо... А ось якась маленька комашка вкусить за палець ти вже лежиш бездиханним... вся ця герочна боротьба за облаштування цього свту за власними правилами летить шкереберть! Знате, а ц комахи навть не розумють, що снують завдяки Великому магу, котрий трима острв... ряту його вд страшного астрала...
-Що ти хочеш сказати? - спитав я.
-Не знаю... просто мркую... Ранше мен здавалось, наче ми для них на кшталт богв... незрозумлих богв, - випростався Першосвт. Вн чомусь подивився кудись вгору. - А ось зараз... зараз...
вн знизав плечима.
-Скорш, тво метелики дйсно нас не помчають, - заявив я, намагаючись припинити цю безглузду розмову. - Живуть власним життям... на тому все!
-От щасливц! Хотв би я так...
-Йди тод до водяникв, - пдключився до розмови паладин. - Вони також не розумють завдяки кому все ще снують. Ц стоти навть не врять в силу Великого мага... а на астральне море кажуть, що воно залишаться на мсц, тому що так було завжди. нчого воно, мовляв, не пожира! Ось так мркують ц "щасливц".
-А звдки ти знаш? - спитав Першосвт.
-Звдки? Та що взагал можуть думати дикуни? хн уявлення примтивн, як у комах...
Паладин нахмурився, крила за його спиною почали битися якось нервово.
-От ти знаш, як водяники уявляють вас, людей? - спитав Бернар. - Наймолодшими братами, яких творець всього живого чомусь назначив керувати над старшими... тобто над самими водяниками...
