-Пом╕тно... Я так в╕дразу ╕ подумав.
-Й чим же пом╕тно?
-Сказав "учта"... Так зазвичай, у вас кажуть.
-А ти бував на ╤нгос╕?
-Та як сказати.., - г╕берл╕нг з╕щулився. В╕н явно не хот╕в розпов╕дати про власне минуле. - А ти давно зв╕дси ви╖хав?
-Не рахував... проте, мабуть, давненько... давненько.., - сказав це, а сам раптом зрозум╕в, що взагал╕ не пам'ятаю, коли покинув той алод.
Весла розм╕рено плескали водою. Цей звук заворожував, заманював у тенета спогад╕в.
П╕зня весна... ще толком не жарко, але й не холодно... Зелений бережок... Неширока р╕чечка... Вже вечор╕╓, й тому холодн╕ша╓ пов╕тря ... Над водою дзижчать зграйки комар╕в... Десь тьохкають птахи...
-Ой-но, п╕ду я до броду по воду, - линуло зв╕дкись здалеку. То в╕тер прин╕с стрункий хор ж╕ночих голос╕в. Я п╕дскочив, озирнувся. Чую чийсь сп╕в: - Гей-но вези мене, в╕зничку, до роду!
╤ тут раптом врива╓ться ╕нший голос, густий, наче патока:
-А крич, не крич, д╕вчинонько, моя, Одреклася родинонька твоя...
-Що ти кажеш? - марево на мить розв╕ялося одним питанням г╕берл╕нга.
Я дивлюсь на нього ╕ не можу второпати, що ко╖ться. В вухах лине той пронизливий голос... аж мурахи по шк╕р╕ б╕жать...
╤ в╕н знову затягу╓:
-Ти чого посмутн╕в? - спитав Сот╕. В╕н старанно гр╕б вперед. - Занудьгував за батьк╕вщиною?
-Що? - я в╕дчув себе, наче чумний. - Та н╕! Просто задумався... просто...
-А ти зна╓ш, Боре, хто вперше в╕дправився в астрал? - раптом запитав в╕н мене.
-Не знаю, - в╕дпов╕в я, знизуючи плечима.
-Чув про Астрального Рибака?
-Н╕. А це хто?
-О-о-о! - Сот╕ загадково посм╕хнувся. - То ц╕кава ╕стор╕я... Розпов╕сти? - ╕ не оч╕куючи на в╕дпов╕дь, в╕н почав п╕д скрип ключиць: - Давно це було... Жив тод╕ один г╕берл╕нг на ╕м'я Свен, хоча вс╕ навкруги прозивали його все Свином, бо в╕н дуже любив посид╕ти в таверн╕, випити кухоль-другий елю, або ще чогось м╕цн╕шого. ╤ набирався цей Свен до такого стану, що вранц╕ перехож╕ знаходили його в брудн╕й калюж╕.
Одного разу з╕брався в╕н на риболовлю, але посварився з дружиною. Вона йому каже, мовляв, ти сьогодн╕ знову нап'╓шся, ╕ зам╕сть того, щоб д╕йсно риби принести, присунешся вщент п'яний. Забрала його рибальськ╕ снаст╕ та замкнула в ком╕рчин╕. А Свен, парубок впертий! Вислизнув з дому ╕... напився вщент! - Сот╕ весело розреготався. - Трохи п╕зн╕ше, звичайно, до нього д╕йшло, що його чека╓ вдома, ╕ щоб уникнути розплати, в╕н зважився на те, щоб наловити риби, ╕ без не╖ до сво╓╖ суджено╖ не повертатися.
Добр╕в до р╕чки, зр╕зав соб╕ вудилище, спорудив волос╕нь. ╤ржавий цвях став гачком, а грузилом вибрав кам╕нь з бережка. Зал╕з той Свен в човен, закинув вудку ╕... захроп╕в. Заснув мертвецьким сном.
-Коли прокинувся, - тут Сот╕ зробив невеличку паузу та хитрувато хихикнув, - то тут же поклявся соб╕ не пити б╕льше ан╕ крапл╕ елю. Чому? Бо його човен вис╕в в дек╕лькох кроках в╕д краю водоспаду, що виливався прямо в астральне море. Б╕дного Свена такий страх взяв, що в╕н вже було думав, наче збожевол╕в. Але головне, що цей г╕берл╕нг все ще залишався живим у цьому самому астрал╕! Живим! А в╕д грузила, яке бовталося на волос╕н╕ та переливалося дивним св╕тлом, виходили дивн╕ промен╕, як╕ огорнули човен ледь пом╕тною оболонкою, захищаючи в╕д згубного астрала.
Г╕берл╕нг припинив гребти та втупився в мене хитруватим поглядом.
-Ледь д╕ставшись берега, - продовжив Сот╕, - цей Свен перел╕з через борт ╕ помчав додому, розмахуючи тим та╓мничим каменем... метеоритом... Ось так почалася ера астральних подорожей. З тако╖ дурнувато╖ на перший погляд под╕╖.
-Це, як я зрозум╕в, всього лише... казка... легенда.., - сухо кинув сво╓му сп╕вбес╕днику.
-Ха! - той схопився за жив╕т та розсм╕явся. - Легенда! Ось Зубар - це легенда... це казка, байка... А ось Астральний Рибак - чиста правда. В житт╕ часто бува╓ так, що неймов╕рн╕ ╕стор╕╖ виявляються куди б╕льшою д╕йсн╕стю, н╕ж ц╕лком реальн╕ опов╕д╕. Х╕ба ти не згодний з цим?
-А х╕ба суть в тому, чи погоджусь я, чи н╕? - знизав у в╕дпов╕дь плечима. - До реч╕, а що за Зубар?
-Та водяники кажуть, н╕би в цьому озер╕ з'явилася величезна рибина. Вони ╖╖ Зубарем звуть. Вона частенько ╖хн╕ с╕тки рве. Та й балакають, бува на них одинак╕в напада╓.
-Чого ж не зловлять цього монстра?
-Хитра, кажуть, потвора. Не да╓ться. А взагал╕.., - Сот╕ скорчив кислу пику.
-Тобто ти в те не в╕риш?
