-О! Невже це каже людина? - г╕берл╕нг в╕дкинувся назад. В╕н подивися на мене якось дивно. - Слухай, Боре, мен╕ зда╓ться ти лукавиш.
-Я ц╕лком в╕двертий!
-Якщо це так, то ти мене дв╕ч╕ здивував! - Сот╕ потягнувся до пляшки, але я його зупинив, та попросив зробити невеличку паузу. - Добре, - кивнув той. - Отже, ти кажеш, що бачиш несправедлив╕сть, так? А хочеш я в╕дкрию тоб╕ одну ц╕каву р╕ч? Н╕ л╕совики, н╕ водяники не вважають вас, кан╕йц╕в, такими, що були б р╕вними до них.
-Це як?
-Ну все те, що ви вважа╓те з ╖хнього боку проявом ненавист╕, скор╕ш можна назвати в╕дразою... Або - гадлив╕стю. Водяники та л╕совики бачать в вас щось на кшталт пацюк╕в...
-Куниць?
-Або куниць, котр╕ спотворюють все, що бачать навколо. Неоправдана жорсток╕сть ╕ неймов╕рна ненажерлив╕сть! Ти ж, спод╕ваюсь, зна╓ш, як куниц╕ хазяйнують на подв╕р'ях?
Я неохоче кивнув в знак згоди. Г╕берл╕нг роз╕йшовся та гаряче затараторив:
-Т╕, яких ви звете дикунами, насправд╕ бачать варвар╕в серед вас! Так що нема╓ чому дивуватись, коли м╕ж ними та вами трапляються... е-е-е... назвемо це пом'якше - непорозум╕нням. Бо л╕совикам доводиться думати про власне самозбереження.
Ми обидва замовкли. Мен╕, чесно кажучи, не подобалась тема розмови. Зда╓ться ми занадто глибоко зал╕зли в хащ╕ ф╕лософських розм╕рковувань.
Я взяв згорток та витягнув з нього зал╕зну клюку.
-Кажеш, багато де бував, - спробував зм╕нити тему, демонструючи г╕берл╕нгу зброю л╕совик╕в. - А таке колись бачив?
Сот╕ взяв зал╕зяку, довго ╖╖ крутив, розглядав, нав╕ть нюхав. А пот╕м заявив:
-Хадаганська сталь!
-Що? Як це? Зв╕дки...
-...знаю? - перебив Сот╕. - А от так! Це справжня хадаганська сталь. М╕ж ╕ншим, ╕ сама сокира зроблена десь в ╤мпер╕╖... На в╕дм╕ну в╕д нас, там добре знаються на тому, як виливати зброю. Саме виливати! Ти тут нав╕ть не побачиш сл╕д╕в кування...
-╤ зв╕дки тут хадаганська сталь?
-Так це ти ж, зда╓ться, з Розшукового приказу!
-Ну... ну...
Що тут скажеш? - я розгублено розв╕в руками. Проте в наступну мить мене осяло:
-А ти кого перевозив, кажеш?
-Куди?
Г╕берл╕нг скорчив здивовану пику.
-Яких людей ти возив до л╕совик╕в? Що у них ╕з собою було? - накинувся я.
-О! Згадав! - Сот╕ схопився за пляшку та, як мен╕ здалося, трохи роздратовано, розлив медуху по кухлям. - Вже ж тоб╕ в╕дпов╕дав, що ан╕чого не пам'ятаю... Бо був нап╕дпитку.
-╤ як тод╕ гр╕б?
-Веслами, - буркнув г╕берл╕нг.
Ми з ним знову випили. ╤ вже п╕сля третьо╖ в голов╕ почало трохи кружитися.
Я нал╕г на ╖жу, намагаючись чимось набити шлунок.
-Ти пам'ята╓ш розпов╕дь про Астрального Рибака? - спитав Сот╕. Тепер тему зм╕нив в╕н. - Так ось кажуть, що це м╕й предок...
-Зда╓ться, тяга до пияцтва тоб╕ д╕сталась в╕д нього, - спробував я пожартувати.
Г╕берл╕нг не образився, а нав╕ть розреготався. В╕н глянув кудись в темне небо, в якому блимали цяточки холодних з╕рочок, та п╕ддатим голосом сказав:
-Першими, з ким п╕сля Катакл╕зму, так би мовити, з╕стикувалися г╕берл╕нги, були ельфи. Пот╕м орки з алоду ╤зун... Проте через кривав╕ сутички, ми б╕гли зв╕дти, ╕ потрапили на Кватох, - Сот╕ п╕дкинув у вогнище дров. Полум'я яскраво спалахнуло та жадно накинулася на нову порц╕ю "╖ж╕". - Але ви, люди... кан╕йц╕, - продовжив г╕берл╕нг, - теж поставились до нас не дуже дружньо. ╤ т╕льки коли ельфи пов╕домили, що, мовляв, наш народ волод╕╓ та╓мницею перем╕щення в астрал╕, ви сприйняли нас серйозно... майже, як р╕вних... Тод╕шн╕й нам╕сник Кватоху, м╕ж ╕ншим, вир╕шив було силою оволод╕ти знанням про астральн╕ корабл╕, й тому нам довелося зв╕дси б╕гти.
-Прямо так? - здивувався я.
-Тебе це диву╓? - посм╕хнувся Сот╕. - М╕ж ╕ншим, ви тому ╕ взяли нас в Л╕гу, що ми знали про астральн╕ мандр╕вки. А вс╕ ц╕ гаряч╕ розпов╕д╕ про ун╕ю трьох народ╕в, про р╕вн╕ можливост╕ для вс╕х, будь то ельф, людина чи г╕берл╕нг, та таке ╕нше, що солодше меду, насправд╕ не варт╕ й тухлого курячого яйця!
-Мен╕ зда╓ться, це переб╕льшення.
-Можливо ╕ так, - неохоче погодився г╕берл╕нг. В╕н протягнув мен╕ коржик з рибою. - Але все-таки п╕сля того випадку, ми стали обережними... Та ╕ взагал╕, бажання бути самост╕йними та незалежними в╕д вас, н╕куди не зникло. Наша Рада громад наполяга╓ на пошуках Батьк╕вщини. Це прямий шлях до свободи. Розум╕╓ш?
-Розум╕ю, - кивнув я. - Свободу н╕яким медяником не зам╕ниш... ╤ ще я розум╕ю, що ╕деали Л╕ги давно протухли, як несв╕жа риба.
-Тут ти ц╕лком ма╓ш рац╕ю! Але вс╕ ми без виключення сам╕ винн╕ у власних гр╕хах, ╕ тому нема чого на когось нар╕кати. Помилки породжують лише помилки... Зна╓ш, - сумним голосом промовив г╕берл╕нг, - у мене колись було дв╕ сестри. ╤ загинули вони через дурну примху одного сотника. До реч╕, людини. Пам'ятаю, як на зауваження, мовляв, що п╕д час штурму Павучого схилу на Свят╕й Земл╕, загинуло дв╕ третини ре╓стровик╕в. А з них половина - це г╕берл╕нги. ╤ та червонопика сволота в╕дпов╕да╓, що, мовляв, наш народ занадто добре розмножу╓ться. Тому, каже ви в╕дновите свою чисельн╕сть... У мене тод╕ перед очима наче якась б╕ла пелена з'явилася... Вбити я його не встиг, бо товариш╕ в╕дтягнули... Пот╕м був суд... Ех!
