Управитель знизав плечима, мовляв, мен╕ байдуже, чи заглянеш, чи н╕. Його охоронець взагал╕ н╕як не реагував. Лише напружено морщив лоба, роблячи вигляд людини, яка займа╓ться поважною справою. В╕н суворо поглядав в м╕й б╕к, все ще нервово покусуючи нижню губу.
Я заскочив на коня та рушив геть з економ╕╖.
Отже, М╕ський приказ не гребу╓ гульками, та й ще робить це подал╕ в╕д столиц╕, щоб не було чуток на цей рахунок. А то городяни почнуть к╕стки перемивати, мовляв, м╕ське начальство дурня кле╖ть, наш╕ грош╕ тринька╓. А те, що Полянков ╖х тринька╓ - було зрозум╕ло. Я коли вештався Торговим Рядом вс╕лякого наслухався.
Традиц╕я, каже управитель. А я додав би - гарненька традиц╕я, пропивати казенн╕ кошти. До реч╕, зда╓ться ╕ тому Прохору чимало перепада╓ з того.
Сонце вже добре п╕днялося. Я звернув на розвилц╕ л╕воруч, та рушив на п╕вн╕ч.
У пов╕тр╕ вис╕в характерний хвойний запах, але ╕ в╕н з часом почав зникати, поступившись запаху кв╕т╕в. Галявини м╕ж деревами ставали б╕льшими, кудись зникла похмура кропива та ╕нш╕ непри╓мн╕ оку рослини. К╕лька раз╕в мен╕ траплялися дерев'ян╕ вулики, зроблен╕ з великих колод дерев. ╤ ось коли вже було близько полудня, я нарешт╕ ви╖хав до величезного красивому будиночка. Тут пахло пас╕кою ╕ було чутно характерне гуд╕ння бдж╕л.
З-п╕д невеликого нав╕су вийшов м╕цний чолов'яга, котрий котив перед собою невеликий бочонок ╕ щось тихенько насп╕вував.
-Доброго дня! - прокричав я, в╕дмахуючись в╕д настирливих бдж╕л.
-╤ тоб╕... Та ти не махай так! А то ужалять, ╕ св╕т б╕лий милим не буде.
Я зл╕з з коня ╕ прив'язав того до дерева, а сам не посп╕шаючи попрямував до медовара.
-Богдан? Мене звуть Бором, - представився я.
-Радий безм╕рно! - сердито огризнувся чолов╕к. - Ти в╕д ╤са╓ва?
Говорив в╕н р╕зко ╕ уривчасто, н╕би наказував. Та ╕ взагал╕, збоку здавалося, наче я йому був чимось зобов'язаний. Суворе смагляве обличчя медовара носило печатку яко╖сь неприв╕тност╕.
-Так, в╕д нього, - в╕дпов╕в я. - Рука допомоги.
-╤ року не минуло... Ну, проходь в будинок, зараз будемо сн╕дати, - наказав Богдан.
В╕н в╕дкотив бочку в сторону ╕, витерши руки об сорочку, рушив до дверей.
-Скаж╕ть, чого ви кликали.., - почав було я.
-Давай краще в будинок зайдемо, а там ╕ побалака╓мо, - Богдан в╕дмахнувся в╕д мо╖х питань ╕ ув╕йшов всередину хати.
Судячи з усього, медовар в╕дносився до того типу людей, як╕ зазвичай кажуть: "Ми сам╕ соб╕ господар╕". При цьому вони завжди знають "правильне" р╕шення, яке, до реч╕, було ╓диним ╕ не п╕ддавалося критиц╕. Вс╕ ╕нш╕ вар╕анти були або пох╕дними в╕д нього, або навпаки - помилковими. Все залежало в╕д настрою.
Ми пройшли в св╕тлицю ╕ Богдан р╕зким жестом запросив, в╕рн╕ше вказав де саме прис╕сти за ст╕л.
Я побачив в красному кутку на ст╕н╕ образ Святого Тенсеса, який вис╕в над запаленими св╕чками. Всередин╕ дому було достатньо св╕тла, яке проникало сюди кр╕зь величезн╕ в╕дкрит╕ навст╕ж в╕кна. Тут також пахло медом ╕ воском.
Господар почав накривати на ст╕л. Робив в╕н те з явною насолодою та знанням справи. В╕дчувалось, що до всього в житт╕ Богдан ставився ╜рунтовно, покладаючись т╕льки на себе. Я не пом╕тив в хат╕ ан╕ натяку на ж╕ночу руку. Проте назвати його помешкання занедбаним - так це швидше образити господаря. Не у всяко╖ хазяйки в хат╕ так прибрано та чисто.
Медовар витягнув ╕з печ╕ горщик ╕з гарячою тетер╕ю, заправленою затовченим салом. Прин╕с ╕з льоху товстелезну гурку, яку швидко нар╕зав на др╕бн╕ шматочки. Наламав хл╕ба, склав його навколо с╕льнички. А пот╕м зв╕дк╕лясь з'явилась ╕ зелена пляшка медухи.
-Дуже корисно... якщо в м╕ру, звичайно, - пояснив Богдан. - Та ще з травками.
Я посм╕хнувся: ще один любитель випити.
-Ви говорили, що бачили в л╕с╕ чужих людей. Так? - нахилився до нього.
-Було, - кивнув Богдан. В╕н прис╕в напроти, протягнув мен╕ ложку, а пот╕м д╕ловито розлив гор╕лку по зеленуватих скляних чарках. - Уже дн╕в десять минуло. Та ╕ до цього траплялося бачити... Ти, друже, ╖ж! На голодне пузо ╕ розмова грузне!
Медовар нахилив голову. Пробурмот╕в якусь молитву Святому Тенсесу, а пот╕м прийнявся за юшку. Я не став в╕дставати та ухопився за ложку.
Хвилина-дв╕ ми ╖ли мовчки. Тако╖ смачно╖ тетер╕, з╕знаюсь, не куштував. Чи то може я так зголодн╕в... Проте налягав на юшку, як свиня на брагу.
-Я з лугар╕в, - пов╕домив мен╕ Богдан. - У нас тетерю нав╕ть д╕ти вм╕ють готувати. А ти зв╕дк╕ля? Бачу, що не м╕сцевий, не св╕тол╕ський.
-╤нгос... Грьонефьелт-ф╕орд...
-Не бував, - захитав головою медовар.
Я вир╕шив повернутися до розмови, стосовно чужинц╕в.
-Тут недалеко проляга╓ С╕в╓р╕йський тракт, - говорив Богдану, одночасно ковтаючи юшку, - так, може, т╕ люди це лише як╕сь подорожн╕...
-Ось що, Боре, я тоб╕ скажу: купц╕в, або ╖м под╕бних, я за версту чую. ╤ на мисливц╕в вони теж мало схож╕.
-Тод╕ хто?
-Чужинц╕... Це були чужинц╕!
Сказано явно ╕з знанням справи. Богдан втупився мен╕ в оч╕, наче щось там вишукував.
