— Таку схожість бачив я лише в близнюків! — сказав граф по-грузинському, не зводячи очей з лаза. З цими словами він зіперся ліктем на поручень крісла, опустив голову, ніби зацікавився вигадливими узорами килима, що лежав на підлозі.
— Ви так чудово говорите грузинською мовою, їй-богу, прекрасно! — намагалася підтримати світську розмову Нано.
Граф і справді говорив добре заученою грузинською мовою. Очевидно, практика була багата. Єдиний дефект його грузинської — не виходили гортанні звуки.
— Хто на кого схожий, графе? — спитав я по-російському, і цілий вечір ніхто не говорив по-грузинському, крім лаза,— він то російською розмовляв, то грузинською.
Сегеді подякував Нано за комплімент і, повернувшись до мене, помовчавши, навіть ніби ніяковіючи, сором’язливо всміхнувся й відповів:
— Мушні Зарандіа схожий на Дату Туташхіа, батоно Іраклію.— Сегеді хвилинку помовчав, вичікуючи, як це подіє на мене, а потім повів далі: — Схожі, як близнюки, а вони ж тільки кузени... І один з них — мій помічник, а другий — ваш друг і клієнт — Арзнєв Мускіа, як ви його назвали.
Слово честі, за останні півгодини дива сипалися на мене, як з рогу достатку, і мені здається, я вже втратив здатність чомусь дивуватися. У всякому разі, якби в мене на очах хтось з нас перетворився на мавпу або крокодила, навіть і це не вивело б мене з тієї душевної скутості, того непорушного заціпеніння, яке мене охопило.
Я оглянув своїх гостей.
Арзнєв Мускіа, котрий щойно перетворився на Дату Туташхіа, спокійнісінько перебирав чотки з чорного бурштину. Він трошки осміхався, ніби згадував любі витівки дитячих років. А Нано геть уся вкрилася червоними плямами, на верхній губі виступили крапельки поту, вона уривчасто й важко дихала, відкинувшись у кріслі. Елізбар Карічашвілі, відчувши, що смертельно блідне, старанно розтирав долонями щоки. Хто був спокійний, то це Гогі,— умів тримати себе в шорах і, здавалося, був зайнятий самим лише спогляданням.
— Це правда,— порушив мовчанку Туташхіа. Говорив повільно, відкидаючи після кожного слова намистинку чоток.— Ми як близнята. Мій батько й мати Мушні, моя тітка,— близнята.,. Ми такі схожі, ваша ясновельможність, що одного разу, якби не настиг поліцмейстер Паташідзе, замість мене забрали б Мушні, Він працював тоді в акцизі.
Граф осміхнувся:
— Я чув про ту пригоду.
І знову ця гнітюча тиша. Я сидів і думав, що в моєму домі сталася ця зустріч, а я, господар, поводжуся так, ніби підстроїв її і тепер чекаю неминучої розв’язки, розвалившись у кріслі.
— Я ваш гість, панове,— вів тим часом Сегеді.— А тому, щоб я не сказав, що б не спитав, повірте мені, воно не виходитиме за рамки звичайної розмови.— Видно було, що граф намагався оволодіти собою.— Добродію Туташхіа, я певен, що хоча б один з ваших друзів умовляв вас тікати з цього дому. В кухні є вихід у двір. Чому ви не скористалися такою можливістю?
Дата Туташхіа якусь хвилину мовчав, перебираючи чотки, а потім спитав:
— А ви самі що про це думаєте, батоно?
— Я не знаю, що й думати. І був би вдячний... Був би радий почути вашу відповідь.
