— Щоб заарештувати мадемуазель де Лам’є, досить двох поліцейських, навіть одного. Та коли вона проковтне язика, буде опиратися й заперечувати все, тоді по закінченню терміну попереднього ув’язнення ми змушені будемо звільнити її як особу іноземного підданства й надати їй право виїхати на батьківщину. На руках у нас залишиться дурниця — галас у європейській пресі та дипломатичні ускладнення. Цілком можливо, що вона одразу в усьому зізнається, але ця моя думка належить до сфери рожевих мрій. Інша річ, коли б це був чоловік... А даму треба тримати у в’язниці, як у дорогому пансіоні, а до того ж не можна застосовувати особливих санкцій. Нічого ми не матимемо ні від осіб, які з нею зв’язані, ні від її оточення. Ви самі знаєте, що від знайомства з арештованими відмовляються всі, і змусити признатися в цьому надзвичайно важко. Тому брати її зараз, а може, і взагалі будь-коли, немає ніякісінького сенсу...
— Цікаво! Навіть будь-коли взагалі?
— Я кажу — може. Звісна річ, часто буває, коли єдино розумне й цілком виправдане вирішення долі шпигуна — в’язниця або шибениця. Але в певних випадках — і я віддаю перевагу саме їм — розумніше використати шпигуна заново. Навіть якщо в одному з десяти випадків буде досягнуто успіху — це вже велика перемога. Що ж до мадемуазель де Лам’є, то її доля ще вирішуватиметься. А тепер цій дамі треба накинути звинувачення, щоб повернути його назад безпосередньо з її рук. Після цього дуже легко розімкнути наступні кільця.
— З чого ж ви думаєте почати?
— Передусім треба з’ясувати, чи існує наскрізний канал Кулагін — мадемуазель де Лам’є, а якщо існує, то в чому це виявляється...
Усе, що говорив Зарандіа, здавалося, було сповнене логіки й переконливості, проте в мене було таке враження, що він чогось не договорює. Мені не хотілося заглиблюватися в цю свою підозру, і я визнав за краще показати Зарандіа повідомлення, щойно одержане з Петербурга. В ньому йшлося про те, що існує нелегальна група, її прямою, а може, і єдиною функцією була діяльність, схожа до нашої служби поширення чуток. Наш політичний противник став боротися з нами нашими ж методами, і в різних верствах населення розповзалися компрометуючі чутки про державний лад, про царську сім’ю, про осіб, які обіймають високі посади в державі.
Зарандіа прочитав інформацію і мовив:
— Пам’ятаєте, ваша ясновельможність, коли ми говорили за прокламацію Спадовського, я сказав, що вона наштовхує на роздуми? Я передбачав, що саме так повернуться справи.
— Дуже добре пам’ятаю і навіть не раз збирався поговорити з вами про це, та все якось не випадало.
— Бачите, що вийшло, графе,— порох, винайдений для фейєрверків, використано для вибухівки!
— Але на це потрібні були століття. А головне, порох — це матеріальна річ, а не духовна субстанція. І в цієї справи,— я поклав руку на документ, який щойно прочитав Зарандіа,— зовсім інша швидкість розвитку. Я гадаю, що системи поширення чуток мають прекрасне майбутнє, вони набуватимуть найрізноманітніших форм і оболонок, і я бачу, як наближається епоха масових духовних диверсій.
