Полковник не став чекати кулагінської вечері, а через ад’ютанта надіслав мадемуазель Жаннет де Лам’є записку: він нагадував про її обіцянку повезти його подивитися унікальний килим і бути посередником у його придбанні. Жаннет де Лам’є переказала, що вона згодна, але не зразу, відклала зустріч на п’яту годину і, готуючись до виїзду, протримала закоханого полковника в своїй вітальні ще годину.
З тієї миті, як ад’ютанта було послано з запискою, тобто з обідньої пори, і до пів на сьому вечора полковник нетерпляче ждав. Він радів від думки, що одним пострілом уб’є двох зайців — побачить її та наблизить їхнє таємне побачення й матиме килим Великих Моголів на заздрість петербурзьким колекціонерам і світським друзям.
Звісна річ, Хаджі-Сеїд зустрів полковника Сахнова й мадемуазель Жаннет де Лам’є сам. Після чашки кави й легкої розмови розгорнув килим Великих Моголів. Враження перевершили всі сподівання. Сахнов був такий захоплений, що ледве тримався в межах пристойності. Килим, що його вкрав Спарапет, було оцінено в тридцять тисяч. Полковник почав був торгуватися, але невдовзі стало ясно, що робить він це лиш заради втіхи говорити про такий скарб, до того ж йому хотілося показати себе перед усіма неабияким покупцем і тонким знавцем, хоч насправді в нього не було тих тридцяти тисяч, ані навіть третини тієї суми. Хаджі-Сеїд спустив п’ять тисяч, але далі вже ані руш. Полковник сказав, що приїде завтра, аби продовжити переговори, і залишив дім Хаджі-Сеїда дуже збентежений.
Становище полковника й справді було жахливе: тут — жінка, яка, здавалося йому, думає лиш про те, як би одкараскатися від нього, там — килим Великих Моголів, що ліг на трепетну душу заповзятого колекціонера всією своєю красою, цінністю й вагою... Проте немудрий інстинкт підказав Сахнову, що обидві його турботи може розв’язати лише вона, мадемуазель Жаннет де Лам’е. А може, йому просто хотілося розважити душу. Так чи інак, але закохані поїхали в ресторан.
Цей вечір минув для Сахнова майже марно, бо він шукав амурної близькості, а Жаннет де Лам’є вдалася до тактики, яка могла завести лише в кут ніжної дружби, та й тільки.
Хоч того вечора полковникові й не дісталося нічого, крім честі провести свою даму, він, проте, повернувся в готель з почуттям впевненості, що знайшов прихильника, а може, й вірного друга. У душі в нього, як в акваріумі, плавцем золотої рибки ворухнулася надія, що ця чарівна істота принесе йому не лише насолоду на ложі кохання, а й дасть змогу все життя милуватися дивовижним килимом...
Про все це на другий день уранці розповів мені сам Мушні Зарандіа, додавши, що нове побачення Сахнова з мадемуазель де Лам’є відбудеться сьогодні опівдні, але він знов умив руки, сказавши, що сам він до цього не причетний.
Я засміявся.
— Ваша ясновельможність, я лише створив стихію, в якій люди самі влаштовують свої взаємини залежно від ситуації. Зверніть увагу, графе, я кажу — я, а не ми, бо за все, що станеться далі, відповідаю я сам, якщо взагалі буде потреба відповідати за віщось і перед кимось.
Тепер мені, треба було збагнути, наскільки можлива була така ситуація, коли Зарандіа лиш розставив сільця, а люди, що опинилися «в стихії», яку він створив, робили те, що якраз і потрібне було йому.
Про все, що відбулося, Зарандіа міг дізнатися лише від мадемуазель Жаннет де Лам’е. Отже, між ними існує зв’язок. Не виключено, що сам Зарандіа виступав тільки в ролі слухача, не даючи ніяких розпоряджень-відповідей. Але який тоді сенс у таких стосунках? Коли вже вона в твоїх руках, змушуй її грати весь репертуар, який їй доступний! Та й не такою людиною був Зарандіа, щоб пустити події на самоплив, якщо він ввів їх у річище, приготоване ним самим, та ще з таким трудом!
Пам’ятаю, як мені спало на думку, що найменший промах Зарандіа міг потягти за собою скандал на всю Європу, і скандал той поставив би найясніший рід у досить двозначне становище.
Я й тут знайшов за краще змовчати.
Того вечора ми мали вечеряти в Кулагіних. Перед тим годині о п’ятій вечора до мене ввійшов Зарандіа.
— Ваша ясновельможність, полковник купив килима Великих Моголів. Вексель на двадцять п’ять тисяч дала Хаджі-Сеїду мадемуазель Жаннет де Лам’є.
— А чому це мадемуазель Жаннет де Лам’є?
— У Сахнова не було грошей, вона позичила йому.
З самого початку все, що було пов’язане з килимом, здавалося якимсь дивним. У мене склалося враження, що Зарандіа хоче вдарити кита не гарпуном, а стрілою з Іграшкового лука...
— Мушні, невже ви думаєте, що інкримінація купівлі краденого килима може хоч трохи ужалити таку впливову особу, як Сахнов?
— Ні, не думаю! Цим не можна зашкодити і квартальному. До речі, я і не ставлю собі за мету нашкодити Сахнову. Полковник воює сам з собою.
— Тоді мені не зрозуміло, що може дати метушня навколо килима?
— Уже дала, графе...— Зарандіа простяг мені аркуш паперу.— Ось висновок експертизи щодо тотожності почерку. Прошу, прочитайте.
«Хоч би не правда... Хоч би фальшивка...» — мало не моливсь я, беручи того клятого аркушика з рук у Зарандіа.
