— Ви говорите про крило Ульянова?
— Про нього.
— Політична доктрина більшовиків... ні, вони не готові до розв’язання цієї проблеми,— сказав я.
— Ви правильно говорите, поки що не готові, але вони йдуть до цього. У них попереду ще років десять, не більше. Але вони — єдина партія, яка розуміє: створити нову, єдину російську державу можна лише тоді, коли максимально будуть задоволені національні та культурно-економічні потреби народів Російської імперії. Інакше досягти цієї мети не можна.
— Політики ніколи не скупилися на обіцянки,— заговорив нарешті Мушні Зарандіа.
— Що й казати, але Ульянов щирий і чесний чоловік. Усім своїм розумом він справді хоче добра народам Російської імперії. Правда й чесність закладені в самому його вченні. Маса своїм єством відчуває правду і, коли настає час, іде за чесними ідеями.
— Ви більшовик? — засміявсь я.
— НІ,— знову тріпнув Карідзе своєю кудлатою головою, ніби сердячись.
— А взагалі ви безпартійний чи, так як я, член партії, що складається з однієї людини? — ніби серйозно спитав Мушні.
Карідзе зиркнув на Мушні, намагаючись зрозуміти, чи не кепкують з нього, і відповів:
— Партія — це конкретність!
— Ви маєте узагальнююче вчення? — Мушні Зарандіа явно був схильний до жартів.
— У мене є деяка система поглядів! — Сандро Карідзе говорив це так само серйозно.
— А девіз?
— Не розумію,— Карідзе повернув голову до мене.
— Девіз соціал-демократів — «народ». Це трохи умовно. А який ваш девіз?
— «Нація» — і це теж досить умовно.
— Яка ж відмінність між народом і нацією?!
— Я не готовий до розмови на цю тему. Якщо дозволите, відкладемо її на майбутнє, може ж, іще зустрінемося.
Смеркало, і, можливо, тому Сандро Карідзе поспішив завершити нашу розмову, а може, він просто стомився чи жартівливий тон Зарандіа видався йому пустою балаканиною і він образивсь.
Ми поговорили ще хвилин п’ятнадцять про се про те і розійшлися. Мені хотілось домовитися з ним про нове побачення, але щось утримало мене — може, те, що наша розмова аж ніяк не зблизила нас.
