— Очевидно, у вестибюлі Грузинського архівного управління вивісили плакат, на якому зображена моя фізіономія, а під фізіономією підпис, який сповіщає всіх, що протягом восьми місяців я справді був таємним агентом Кавказької жандармерії. А може, зовсім і не плакат, а лежить собі біля входу в швейцара на столику книга, і мої службові подвиги записані там червоним чорнилом. Справді, я служив, і про цей факт я неодмінно згадую в своїй автобіографії та анкетах, які мені доводиться заповнювати. Оце недавно послали мене в Коста-Ріку, на всесвітній конгрес гельмінтологів. У анкеті я написав, що вісім місяців служив таємним агентом. Мені сказали — викресли це. Я нізащо не згоджувався. Справа стояла так: не викреслиш — не поїдеш. І все одно я не викреслив. Ось такі Якщо й справді існує така книга, то добре було б у ній Іще записати, що мене було виключено з Московського університету за революційну діяльність, що до першої світової війни двічі заарештовували і три роки пробув у оренбурзькому засланні. А ще додати можна, що я член-кореспондент нашої академії і мої праці знають усі гельмінтологи світу. Ви щось тямите в гельмінтології?.. Ну тоді добре. Маю вам сказати, що з приводу моєї служби в жандармерії до мене приходили не один раз, і ще прийдуть — я це добре знаю. А ось моїми стосунками з Датою Туташхіа ще ніхто не цікавився, ніхто не приходив, ви перший завітали. Я вам кажу, приходили і ще прийдуть. А раз так, я повинен усіх вас зустрічати в стані цілковитої мобілізаційної готовності. Почнемо з моєї генеалогії. Ось дані мого родоводу. Мати: по батьку — Самадашвілі, по матері — Тапліанідзе... вище теж усі грузини. Тут нема нічого цікавого. А ось батько! Батько мій по своєму батьку був Капланішвілі, а по матері — Парлагашвілі. У материнському відгалуженні мого батька теж усі були грузини. А батько мій — прошу звернути увагу — пишеться Капланянцем, але батько мого батька, тобто дід мій,— Капланішвілі, а дідів батько, тобто прадід мій, знову ж таки записаний як Капланянц, І далі вище всі — Капланянци. Звісна річ, усі вони були вірмени, а ось дід захотів бути грузином І став Капланішвілі. А батько захотів вернутися у вірмени, записався Капланянцем, і мені таке прізвище написали. А оскільки, як етнічний феномен, я на три чверті грузин, то поклав я собі стати Капланішвілі, і під цим прізвищем я був і таємним агентом, і надалі воно в мене залишилось. А коли я приїхав у Росію вчитися, мені стало ясно, що моє довге й важке для вимови прізвище тут зовсім ні до чого. Тоді я став іменуватися Каплані, так зручніше для російської вимови. Під цим прізвищем я жив, поки та фанатичка не вистрілила з револьвера. З тих пір я — Роберт Павлович Хаплані, хоч і доводиться часто пояснювати, що я не італієць і що Хаплані та Каплані істотно відрізняються. Якщо вам тут щось не зрозуміло, прошу — фотокопія мого родоводу. А коли потрібні подробиці, можна звернутися до управління геральдики й генеалогії в Лондоні — Бейсуотер-роуд, 9. Може, й знайдеться в них щось новеньке. А щодо мого життя від часу вступу до Московського університету й понині — будь ласка, ось тут описано все дуже докладно. Беріть, беріть, у мене все розмножено.
Тепер — про жандармерію!
Батько мій, Павло Капланянц, був кравець. Він мав власну — прошу звернути увагу — власну майстерню в Тифлісі, на Пушкінській вулиці, коло крамниці Адельханова. То було щось схоже на теперішнє ательє мод. У нього працювали найкращі майстри європейського та азіатського вбрання й військового одягу. Тифліська еліта І бомонд — геть усі були клієнтами мого батька.
Тільки-но я закінчив класичну гімназію, як настав час призову на військову службу. Батько категорично не згоджувався, щоб його єдиний синок наклав головою в японській війні,— і однієї прекрасної днини я дізнався, що мене, тимчасово влаштували в жандармерію.
Служба й справді була тимчасова. Послужив і покинув. І з тих пір я невійськовозобов’язаний, я — гельмінтолог. У чому полягала моя служба? У вистежуванні. Давня це професія, дуже давня. Ось ми й підійшли до Дати Туташхіа.
Я свідок і учасник трьох революцій: дев’ятсот п’ятого, Лютневої і Жовтневої. Я переконаний, що революція можлива лише тоді, коли все суспільство, чоловіки й жінки, старі й діти, прихильники режиму і його противники — всі говорять про революцію. Так було напередодні тих трьох революцій, і перед кожною з них зокрема у всіх людей у голові аж дзвеніло від того слова — «революція!». Ось саме тоді я й служив у жандармерії. Найдивовижніше те, що і я був за революцію, а от опинився в жандармерії. Такий уже то був час, батькова воля була вища від усіх законів, і я не пробував перечити.
