Коли можна завітати до вас знову, князю? — спитав він.
Я всміхнувся, в душі я вже згодився. Я не мав ані найменшого бажання відмовити йому. Ледве стримавшись, щоб не сказати йому про це, я відповів:
— Завтра, батоно Арзнєв. Годині о четвертій.
— У мене ще одне прохання. Якщо ви приймете мою пропозицію, вам доведеться оформити все це документально. Мені документ цей ні до чого, а вам може згодитися. Хто знає, що станеться в тому житті, яким ми житимемо разом: сварка, випадковий постріл або ще щось, не знаю, але перед законом ми повинні бути Клієнтом і постачальником. Я людина спокійна, не скандаліст. Не думаю, щоб на нас чигала якась неприємність, але все ж таки знайте: хоч би що сталося, я сам беру на себе все перед людьми, богом і законом. Це моє слово! На все добре, батоно Іраклію! До завтра.
Ми попрощалися по-дружньому. До цієї історії я намагався підійти з професіонального погляду, але в мене нічого не виходило, бо я ніяк не міг сприйняти Арзнєва Мускіа, котрий щойно вийшов, простим клієнтом. Який же він клієнт?.. Я думав так, думав сяк, а думки крутилися в одному напрямі: прийшов такий самий чоловік, як ти, до того ж симпатичний, до того ж ввічливий і гарний. Він хоче марнотратити життя в Тифлісі — у столиці своєї батьківщини, йому цікаво побачити вищий світ, пізнати людей. Він шукав те, що я мав завжди, як же дозволити йому платити за це, адже наше спільне життя не могло внести істотних змін у мій бюджет, я був безтурботний, і витрати аж ніяк не обтяжували мене. Єдине, що трохи непокоїло мене,— це отой документ. Ясно, що Арзнєву Мускіа він потрібен для моєї безпеки, але я звик жити безтурботно й не бажав застраховувати документами своє щастя. Та й взагалі, що могло статися при моєму авторитетові в громаді, впливові, численних знайомих і друзях? Яка неприємність могла нам загрожувати? В яких сильцях могли б ми заплутатися? Та хоч би як я поставився до того документа, я розумів, що Арзнєв Мускіа нізащо від нього не відмовиться. Він не схожий на людину, яка згодиться платити за свої забаганки чужими грошима. Я довго вагався. Нарешті вирішив скласти той документ, перший примірник віддати Мускіа, а другим не користуватися ніколи і по завершенні всіх справ повернути йому гроші.
Я прийняв клієнтів, які чекали на мене, годин через дві відпустив їх, як мені здавалося, примиреними і заспокоєними й заходився складати документ.
Арзнєв Мускіа, як ми й домовилися, прийшов на другий день у призначений час, увійшов до мене, всміхаючись, наче був знічений своєю вчорашньою пропозицією. Одягнений він був по-європейському, гарно й елегантно.
Арзнєв Мускіа уважно прочитав документ, який я йому подав, кивнув головою на знак згоди й спитав:
— Тут залишено місце для зазначення суми. Скільки грошей я маю внести?
Я засміявся.
— Я не взяв би з вас і карбованця, але бачу, мені не пощастить вас умовити. Нехай буде стільки, скільки ви вважаєте за потрібне.
— Двадцяти тисяч вистачить? У мене з собою лише тридцять. Десять я залишу собі про всяк випадок.
— Що ви сказали?..— здивувався я, бо на той час за двадцять тисяч можна було купити прекрасний маєток.
— Я хочу, князю, щоб ми були вільні в грошах.
«Це ще добре, що цей наївний чоловік попав до мене, а то бог знає, що лишилося б від його статку»,— подумав я.
— Ні, батоно Арзнєв, я візьму з вас три тисячі, не більше. Якщо цього не вистачить, можна буде докласти ще.
— Дешевий, виявляється, мій товар,— тихо мовив Мускіа, дістаючи із спідньої кишені гроші й кладучи їх на стіл.
Я заповнив місце, залишене для суми. Мускіа підписав документ і сховав оригінал. У нього був гарний чіткий почерк, але трохи нервовий, позбавлений спокою.
— Ну що ж, пане Арзнєв, віднині наш контракт набирає сили! — урочисто сказав я і подзвонив.
Секретар приніс шампанське й фісташки. Корок ударив у стелю. Піна полилася з келеха на сліпучо-білу серветку.
— Побажаємо успіху один одному, кожному зокрема і нам обом разом! — сказав Мускіа, цокаючись зі мною.
Секретар передав йому прибуткову касову квитанцію.
— Як у вас з європейським одягом? — спитав я.
— Коли я приїхав сюди, то пошив у Паперно чотири костюми,— сказав Мускіа.— Якщо цього мало чи кравець не годиться, я пошию ще. Та коли який одягати, маєте мені підказувати ви.
— Звичайно... Але кравець гарний і костюмів досить. А де ви зупинилися, пане Арзнєв?
— У готелі Ветцеля. Перший поверх, четвертий номер.
— У тому номері місяць тому жив мосьє Дорньє — французький багатий купець і нафтопромисловець. Зручний номер. З чого ж ми почнемо, батоно Арзнєв?
— Це вам вирішувати, Іраклію-батоно,— всміхнувся Мускіа.— Бачите, я з самого початку підкоряюся вам, і так буде завжди...
Ми провели разом лише тижнів два, а по тому він зник. Але він пройшов крізь мою душу, і слід від нього — як борозна. Цей чоловік народжений був для того, щоб поневолювати, підкоряти людей, котрих зустрічав на своєму шляху. Дивно, але й досі живе в мені те давнє почуття — суміш гострої, невиразної, так і не задоволеної цікавості, палкого інтересу, які він викликав у перший день нашого знайомства.
