Бруно і Буффальмакко крадуть у Каландріна кабана, а потім ворожать на імбирових пігулках та білому вині, хто злодій; вони дають йому дві собачі пігулки з алое, і виходить, що кабана вкрав він сам; тоді беруть з нього викуп за те, що не скажуть жінці
Скоро скінчилась Філостратова смішна оповідка, королева веліла заступити чергу Філомені, і та почала:
– Милії мої подруги! Як Філостратові згадка про жартуна Маза піддала оповідку, котру ми щойно слухали, так і мені ймення Каландріна привело на думку одну історію, що припаде вам, сподіваюсь, до смаку.
Хто такі були Каландріно, Бруно й Буффальмакко - нема чого вам пояснювати, бо ви про них недавно всі чули; тим, приступаючи одразу до речі, скажу, що у Каландріна на хуторі під Флоренцією був двір, що він узяв за жінкою; з того двора він мав деякі прибутки і щороку проти Різдва їздив туди разом із нею колоти кабана на солонину. Одного року сталося так, що він мусив їхати туди сам, бо жінка нездужала. Як почули Бруно й Буффальмакко, що він їде без жінки, і собі подалися на той хутір у гості до священика, свого великого приятеля і Каландрінового сусіда. В той день, як вони приїхали, Каландріно зарізав уже зранку кабана і, побачивши їх із священиком, сказав:
– Вітаю вас, друзі. Заходьте до мене, подивитесь, який із мене господар.
Повів їх до свого дому і показав зарізаного кабана, якого гадав засолити про домашню потребу. Кабан був і справді напрочуд.
– Ну й дурний же ти! - каже йому Бруно. - Краще продай його, а гроші прогуляємо. А жінці скажеш, що кабана вкрадено.
– Ні, - одказує Каландріно, - вона не повірить і прожене мене з дому; і не думайте, зроду на те не пристану.
Як уже вони його не вговоряли, а він усе ні та й ні. Каландріно запросив їх на вечерю, але з такою кислою міною, що товариші не захотіли лишатись - попрощались із ним та й пішли.
– А що, - каже тоді Бруно до Буффальмакка, - як ми вкрадемо вночі того кабана?
– Та як? - питає Буффальмакко.
– Я вже знаю як, - одказує Бруно, - аби тільки він його не переніс кудись інде.
– То й добре, - каже Буффальмакко, - чом не вкрасти? А тоді гульнемо добре разом із панотцем.
Панотець сказав, що з дорогою душею.
– От що, - промовив тоді Бруно. - Нам треба взятись на хитрощі. Ти знаєш, Буффальмакко, що Каландріно скупенький і любить випити на дурничку. Поведімо ж його до корчми, а там панотець, нібито нас усіх пригощає, не дасть йому платити; він набереться добре, і нам се буде якраз на руку, бо він удома сам.
Як же Бруно сказав, так і зробили. Каландріно, побачивши, що за все заплатить священик, щиро прикладався до чарки і, хоч йому багато й не треба було, налився повний. Пізньої ночі пішов він з корчми додому, не захотівши й вечеряти, і ліг одразу спати, дверей не замкнувши (хоч і думав, що замкнув). Буффальмакко й Бруно пішли вечеряти до священика; повечерявши, взяли деякий струмент, щоб пробратись до Каландрінового дому в те місце, що помітив Бруно, та й пішли туди потихеньку. Та побачивши, що двері не замкнені, вони увійшли, зняли кабана, однесли до панотцевого дому, заховали й полягали спати.
Прочумався рано-вранці Каландріно після випивки, встав, дивиться - кабана нема, а двері одчинені; давай того й сього питати, чи не знають, хто кабана брав, і, не допитавшись, страшенний підняв галас, що у нього, бідного, нещасного, кабана вкрали. Бруно й Буффальмакко, як повставали, зараз пішли до Каландріна, що він казатиме. Побачивши товаришів, він окликнув їх і сказав, мало не плачучи:
– Біда, друзі! Вкрадено мого кабана!
А Бруно підійшов до нього та й каже потихеньку:
– Молодець! Хоч раз розумне діло зробив!
– Та де! - одказує Каландріно. - їй же богу, правду кажу.
– Отак і говори, - провадить своє Бруно, - та гукай голосніше і жалібніше, щоб усі повірили.
А Каландріно забідкався ще дужче:
– Божусь і присягаюсь, що хтось украв у мене кабана! Бруно ж йому знов:
– Отак, отак, кричи, ще дужче, щоб усі люди почули; тоді подумають, що так воно і є!
– Та нехай мене враг візьме, - гукнув Каландріно, - коли брешу! Я кажу, а ти мені не віриш! Щоб мене повісили, - таки вкрадено!
– Як же те могло статись? - питає тоді Бруно. - Я ж учора бачив його тут. Кажи кому другому, а не мені!
– А от так і сталось, - одказує Каландріно.
– Та невже? - нібито не вірить Бруно.
– От тобі й «невже», - каже Каландріно. - Я вже - лиха моя година! - не знаю, як і додому вернусь: жінка мені не повірить, а хоч і повірить, то все одно цілий рік злагоди між нами не буде.
– Туди к бісу! - каже тоді Бруно. - Коли так і справді, то погане діло! Але ж я сам навчив тебе вчора, щоб ти так зробив, то бреши вже жінці своїй, а не нам!
Каландріно знов залементував і забідкався:
– Ви що, хочете, щоб я прокляв Бога, святих і все на світі? Кажу ж вам, що сю ніч украли в мене кабана!
