– Може, й так, - погоджувався Бруно, - я ваших імен не тямлю так само, як ви моїх, «самодайка» по-псиногавсько-му значить ніби цісарівна. То така жоноха, що куди тобі; якби ви її побачили, то зразу б забули про всі свої клістирі та пластирі!
Такі розмови провадив із ним Бруно час від часу, щоб іще дужче його підохотити. Одного вечора, коли маляр домальовував ту котомишодраківку, а лікар давав йому при-світки, господар, уважаючи, що вже здобувся в гостя хтозна-якої прихильності, вирішив нарешті одкрити йому свою душу; як на те, з ними нікого більше не було.
– Бруно, - обізвався лікар до художника, - свідчуся Богом святим, що для тебе я ладен що завгодно на світі зробити; хочеш - скажи мені піти звідси до Перетопи, і то піду; не здивуй же, як я попрошу в тебе одної речі по-свійськи, по-дружньому. Коли ти мені розповів отеє недавно про по-веденцію вашого веселого братства колобродів, то мені хтозна-як закортіло в нього вступити - як ніколи й нікому. І то не без причини; ти сам побачиш, як тільки мені пощастить до вас залучитись, то не я буду, коли не викличу туди таку кралю, що ти зроду не бачив; се дівчина, котру я зуспів торік у Задрипанцях і дуже полюбив. Присягаюсь тілом Христовим, я давав їй десять болонських талярів, аби вона волю мою вволила, то й то не захотіла. Тим я дуже тебе прошу, як є така змога, навчи мене, як у те братство дістатися, допоможи мені туди вступити: я вам буду у всьому вірним і щирим товаришем. Ти ж бо сам здоров бачиш, що з себе я гарний, ноги до тулуба мов улиті, личко як яблучко, а ще до того й доктор медицини, а такого, я певен, у вашому товаристві нема. Я знаю силу всяких мудрих речей, умію чимало гарних пісень; хочеш, заспіваю тобі котроїсь?
Сеє сказавши, почав ні сіло ні впало співати, аж Брунові регітно стало, та він усе-таки стримався. Доспівав маестро пісню та й питає:
– А що, гарна?
– Авжеж, - каже Бруно, - ви її так лепсько вивели, що інший і на акацієвому пищику не втне!
– Якби ти сам не чув, - каже лікар, - то, певне, був би не повірив.
– Правда ваша, - погодився Бруно.
– Я ще й не такої вмію, - каже знов лікар, - та річ не в тім. Бачиш, який я єсть чоловік! Батько мій шляхетського роду, хоч і в селі жив, а мати з фамілії Валеккіїв. Книги в мене, ти сам знаєш, кращі, ніж у всіх флорентійських медиків, і одяг такий, що ні в кого більш немає. Деякі штучки є дуже дорогі - кожну з них колись я за три огляди купував. Тим я й прошу тебе - влаштуй мене, будь ласкав, у те товариство, а я вже, присяй-богу, з тебе за моє ремесло ні шеляга не братиму; хворій собі, скільки влізе.
Слухав його Бруно, слухав - ну, думає, то дурний був, а то ще дурніший став.
– Маестро. - сказав він, - посвітіть мені трохи сюди-о, я мишам хвости подомальовую, а тоді вже й відповідь вам дам.
Понамальовувавши хвости, Бруно скривився так. ніби лікареве прохання завдало йому великого клопоту, і сказав:
– Маестро, я знаю, що ви для мене зробили б багато дечого; але те, що ви в мене просите, хоч воно, може, вашому великому розуму вдається дрібницею, мені уявляється річчю вельми складною. Навряд чи я коли зробив би таке для когось іншого, опріч вас, якби тільки зміг, бо люблю вас і поважаю, а ваші мудрі слова таку мають силу, що й преподобницю до танцю піднімуть, не то що мій намір можуть захитати: чим більше я вас знаю, тим за розумнішого вас маю. Та якби в мене навіть КЄ було інших причин бути до вас прихильним, вистачило б уже одного того, ЩО ЕИ закохались у таку кралю, що то про неї ви говорили. Мушу, однак, сказати, що ся справа не од мене самого залежить і сам собою я не можу вас туди влаштувати; але якщо ви пообіцяєте мені твердим і непохибним словом тримати сю річ у тайні, то я скажу вам, як ви маєте чинити, щоб туди доступитись, і гадаю, що се вам удасться, бо ви ж маєте силу гарних книжок і всяких інших речей, про які мені казали. На се маестро одповів:
– Та кажи-бо, не бійся, ти ще не знаєш, як я можу зберігати таємниці. Коли мессер Гаспарруоло з Салічето був суддею у подести города Форлімпополі, то він, було, про всяку судову справу сміло мені говорив, бо знав, що я дзвонити не люблю. Не віриш? Коли хочеш, то він першому мені сказав, що думає одружитися з Бергаміною. От що, а не то що!
– Ну, гаразд, - каже Бруно, - коли вже пан судія вам довірявся, то можу довіритись і я. Ви зробите таким чином: у нашому братстві завжди є отаман і два радники, вони переобираються щопівроку. З першого числа отаманом, напевне, стане Буффальмакко, а я буду одним із радників; се вже вирішена справа. А отаман має право вводити чи приймати в товариство кого завгодно; тим-то, мені здається, треба вам із Буффальмакком заприязнитись і запросити його до себе кілька разів у гості. Се такий чоловік, що скоро спізнає вашу мудрість, полюбить вас навіки; безперечно, ви зумієте прихилити до себе його серце і розумом вашим, і тим добром, що ви маєте; як ви його добренько попросите, він не зможе вам відмови ти. Я вже говорив йому про вас, і, здається, він вам симпатизує. Зробіть же, як я кажу, а решту влаштую я сам.
