– Зараз ми побачимо, друже, чи добра Соломонова рада, тільки прошу тебе, не бери близько до серця того, що я робитиму, вважай, що то будуть жарти. І не мішайся в се діло, згадай, що сказав нам погонич, коли ми його мула жаліли.
– Я у тебе в гостях, - каже Меліссо, - і не думаю тобі перечити.
Діставши десь доброго замашного дубця, Йосиф уступив до кімнати, куди пішла з-за столу, буркочучи, сердита жінка, схопив її за коси, повшіив додолу й почав немилосердно лупцювати тим дубцем. Жінка спершу кричала, потім стала погрожувати, а тоді, бачачи, що Йосиф не вгамовується, вся побита й потовчена, почала благати його ради Бога, щоб не вбивав її, і обіцяла надто ніколи більше не йти з ним на супереки. Та Йосиф на все те не зважав і лупив її ще лютіше і по боках, і нижче спини, й по плечах, усі ребра їй перелічив; тільки тоді перестав, коли втомився, - і місця живого на ній не лишив. Сеє зробивши, пішов до Мелісса й каже:
– Ну, побачимо завтра, чи помогло нам ходіння до Гусячого мосту!
Потім одпочив трохи, помив руки, повечеряв з Меліс -сом, а як настав час облягатись, обидва пішли спати. А бідна жінка ледве-не-ледве з долівки підвелась; тоді лягла, спочила, як могла, а назавтра схопилася раненько і послала спитати в Йосифа, що він завволить їсти. Чоловік посміявся разом із гостем і дав розпорядок; потім вони пішли з дому, а вернувшись на обід, побачили, що все зготовлено дуже добре, так, як він казав, і похвалили мудру пораду, якої спочатку були не зрозуміли.о
Побув Меліссо в Йосифа три чи чотири дні, а потім попрощався з ним і подався додому. Там розказав він одному мудрому чоловікові, яку пораду дав йому Соломон. А той йому й каже:
– Певнішої і мудрішої поради він не міг тобі дати: ти сам здоров знаєш, що сам нікого не любиш, а як шануєш когось і пригощаєш, то не з любові до інших, а з пихи своєї великої. Отож полюби, як сказав Соломон, то й тебе полюблять.
Отак була покарана непокірниця, а той юнак, полюбивши, добився любові.
Отець Джанні на прохання кума П'єгпра чаклує над його жінкою, щоб обернути її в кобилу; коли він дійшов до того, щоб хвоста їй приробити, кум П'єтро каже, що не треба, і псує всі чари
Слухаючи королевиної оповідки, дами ремствували потроху, а кавалери собі сміялись; коли вони замовкли, Діоней почав такими словами:
– Любії мої дами, серед білих голубів чорний ворон випадає гарніше, ніж білокрилий лебідь; так часом і серед мудрих людей чоловік не такий мудрий не тільки додає краси й сили їхньому блискучому розуму, а ще й уносить у те сере- довище розвагу і втіху. Тим що ви всі такі розумні й помірковані, а я, сказати б, трохи ніби благуватий, ви мусите ¦¦ мене неабияк цінувати, бо я не затьмарюю ваших чеснот, а, навпаки, своїми вадами сприяю тому, що вони ще яскравіше виблискують; отже, я повинен мати повнішу можливість проявити себе таким, який я єсть, а ви зобов'язані з більшою терпливістю вислухати мене, ніж коли б я був розумніший. Я хочу розказати вам коротеньку історійку, з якої ви урозу-; мієте, як пильно треба додержувати всього, що вимагає од ' вас чарівник, коли він для вас характерствує, бо тут найменша похибка може звести нанівець усі чари.
Кілька років тому жив у Барлетті священик, на ймення отець Джанні ді Бароло; парафія в нього була убога і, щоб; мати кращий прожиток, він їздив на своїй кобилі по всій Апулії, купуючи й перепродуючи різний крам по ярмарках. У тих мандрах заприязнився він з одним чоловіком, на ймення П'єтро з Тресанті, який теж їздив ярмаркувати, тільки не на кобилі, а на ослі; на знак своєї до нього любові й приязні панотець називав сього чоловіка апулійським звичаєм не інакше, як кумом, і, щоразу, коли П'єтро приїздив до Барлетти, він водив його до себе в церкву, приймав у себе в домі і частував його, чим Бог послав.
Кум П'єтро і собі, хоч був небагатий (мав у Тресанті маленький домок, у якому ледве вміщався він сам, жінка його, молода й гарна молодичка, та осел), щоразу, коли отець Джанні приїздив до їхнього селища, запрошував його до себе й трактував, як міг, щоб якось оддячитись йому за гостинність. От тільки з ночівлею було негаразд - у кума П'єтра було одним одно невеличке ліжко, де він спав із своєю красунею жінкою, а панотця ніде було покласти: він мусив спати на соломі у повітці коло своєї кобили, що вони ставляли до хазяйського осла.
Жінка П'єтрова, знаючи, як священик приймає її чоловіка в Барлетті, не раз уже казала, як приїздив до них отець Джанні, що піде ночувати до сусідки своєї Зіти Карапрези, дочки Джудіче Леа, щоб гість міг переспати в ліжку з господарем. Вона говорила те не тільки чоловікові, а й панотцеві, та той ніяк не погоджувався і сказав їй одного разу:
– Кумо Джеммато, ти за мене не турбуйся, мені там добре, бо я, коли схочу, перевертаю свою кобилу в хорошу дівчину і сплю з нею, а тоді знов одвертаю в кобилу; нехай уже я буду з нею.
