Якби любов без ревнощів бувала,То жодна жінка в світіЩасливістю мені б не дорівняла.Коли красу, і силу,І юність ми цінуєм в кавалері,І ніжність, і ласкавість,І душу горду й смілу,І розум, і дотепність, і манери,Й веселощі, і жвавість -То можу я сказати всім на зависть:Сі цноти розмаїтіВ тому злились, кого я покохала.Але як подивлюся,То всі жінки такі ж, як я, розумніІ теж того шукають;І я уже боюся,І душу точить вічний страх і сумнів,Що всі його бажають,На скарб мій любий очі поривають…Нема такої миті,Щоб я із того горя не зітхала.Якби я мала певність,Що він так само вірний, як і гарний,То зроду б мою душуТак не терзала ревність…Та бачу я, що острах мій не марний,І я його не зрушу:Щодень, щомить я стерегтися мушу,Щоб милого у сітіСуперниця лукава не впіймала.Я всіх прошу - на бога,Хороші ви мої жінки й дівчата,О, будьте милостиві,Не надьтеся на нього,Не важтеся його перелюбляти,Спокусниці звабливі,Бо буду я страшна в своєму гніві;За любощі розбитіГірким плачем поплатиться зухвала!

Як Ф'ямметта доспівала свою канцону, Діоней, що сидів поруч неї, промовив сміючися:

– Ви вчинили б нам велику ласку, якби всім ознаймили, хто ваш коханий, а то, може, котра не знатиме і не хотячи одніме в вас той скарб, а ви ж за те такий гнів покладаєте!

Після сього співано ще багато всяких пісень, та як ізвер-нуло вже на північ, король велів усім іти спочивати. На другий день ізранку всі повставали і, як каштелян одіслав наперед усі їхні речі, рушили під проводом обачного короля до Флоренції. Троє кавалерів, привівши сімох дам до Новопре-чистенської церкви, звідки вони з ними вийшли, попрощалися і пішли шукати собі нових розваг, а дами, як настав слушний час, розійшлися по своїх домівках.

Кінець десятому дню<p>ОДАВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА</p>

Ласкавії мої читальниці, юнії дами, що вам на догоду піднявся я на такий довгий труд! Здається мені, що з Божої ласки, дарованої мені радше молитвами вашими, а не моїми заслугами, довершив я нарешті те, що обіцяв зробити на-припочатку; складу ж я дяку спершу Богові святому, а потім вам, яко ґречним, та й дам спочинок перу і притомленій руці моїй. Та перше, ніж се зробити, хочу я коротенько од-повісти на ваші або ще чиїсь мовчазні запитання з приводу деяких речей, котрі є у сій книзі, - хоч я цілком певен у тому, що мої оповідки не заслуговують якихось особливих закидів порівняно з іншими творами, як я довів уже, пригадую, на початку четвертого дня.

Може, дехто з вас скаже, що, компонуючи сії оповідки, я допустився занадто великих вольностей - тієї, приміром, що в мене жінки іноді розказують і ще частіше вислухують речі, мало пристойні для цнотливих уст і ушей. Сьому я мушу заперечити, бо вважаю, що немає таких непристойних речей, які, прибрані в відповідні словесні шати, могли б осквернити чиїсь уста чи образити будь-чий слух, і мені здається, що сієї умови я скрізь дотримав.

Перейти на страницу:

Похожие книги